Герой французької епічної поеми “Пісня про Роланда”
Питання про історичний прототип Роланда в поемі – племінника Карла Великого, залишається відкритим, тому що перше згадування про нього в історіографічній традиції, а саме в “Життєписі Карла Великого” Эйнхарда (IX століття), можливо, було викликано зростаючою популярністю епічного сказання. Звідси треба, що Роланд чисто художній персонаж. Однак існує гіпотеза Ярхо, відповідно до якої Роланд реальна історична особа, але не племінник, а син Карла Великого від кровозмісного зв’язку його із сестрою Гислой.
Роланд головний позитивний
Однак у Ронсевальском ущелина Роланд разом із дванадцятьма перами попадають у пастку, підбудовану вітчимом Р. Ганелоном: невеликий загін франків атакує величезне військо маврів. У Ронсевальском бої Р. поводиться як не знаючого страху, непереможний, але зухвалий воїн, схильний до переоцінки власних сил і до “епічної безмірності”: тричі його друг Олів’є, углядівши полчища ворогів, умовляє Р. протрубити в ріг Олифант, щоб викликати на допомогу Карла, і тричі Р. відмовляється, уважаючи ганебним “сурмити через маврів” і не бажаючи в такий спосіб “посоромити свій рід” і себе. Його завзятість коштує життя всьому ар’єргарду, у тому числі Олів’є й дванадцяти перам Франції. Усвідомивши, що винно в їхній загибелі, Роланд хоча й із запізненням, сурмить у ріг, причому з такою силою, що в нього на скронях лопаються жили й кров струменіє по особі
Свою трагічну провину Роланд може надолужити, лише прийнявши смерть разом з іншими захисниками Ронсеваля. От чому він гине, хоча на його тілі немає жодної рани. Перед смертю Р. розбиває об скелю свій меч Дюрандаль, щоб він не дістався нікому, і лягає особою до ворогів у знак того, що він їм не скорився й доблесно захищав Францію
Герой незакінченої поеми М. Боярдо “Закоханий Роланд” (1476-1494) і поеми Л. Ариосто “Шалений Роланд” (1516-1532), що є продовженням першої. У поемі Боярдо Р. з’являється палко люблячу принцесу Катаючи красуню Анжеліку. Заради її він забуває про свій васальний борг і відсутній у Парижі, коли на Карла Великого наступає сарацинський король Градас, що побажав завоювати меч Р. і коня Ринальдо. Заради Анжеліки Р. робить казкові подвиги: убиває злих драконів, скаженого осла, покритого золотою лускою, приборкує фею Моргану й звільняє лицарів, що нудяться в неї в полоні, і дам. Однак Р. не вдається домогтися розташування Анжеліки, що, випивши із чарівного джерела, закохалася в Ринальдо, основного суперника Р.
У позме Ариосто Роланд спочатку продовжує безуспішні пошуки постійно зникаючої Анжеліки, попутно вбиваючи Дива-рибу й рятуючи дочку короля Голландії Олимпию, а також допомагаючи з’єднатися люблячої один одного Ізабеллі й Зебрину. Але один раз він попадає в долину, де Анжеліка віддавалася любові зі своїм новим коханим, Медором, і, довідавшись про це по залишеним ними знакам, втрачає розуму. Подібно Левину, він дичавіє й, нагой і чорний, як ефіоп, нишпорить по мирі, нападаючи на людей і звірів. Як повідомляє лицареві Астольфу апостол Іоанн, Бог відняв у Р. розум за те, що той закохався в язичницю. Ас-тольф летить разом з Іоанном на Місяць, де перебуває все, що люди втрачають на землі, і забирає укладений у склянці розум Р. Коли зненацька Р. з’являється в стані Астольфа, убиваючи всіх своїм дрюком, лицарі накидаються на нього, із працею зв’язують і повертають йому розум. Відтепер Р. лише бореться з невірними й убиває основних ворогів Карла – Градаса й Аграманту, перетворюючись у суворого воїна й героя сугубо епічного
Сторіччя через саме божевілля шаленого Роланда надихало Дон Кихота в Сьерра Морені