Геноцид української нації в романі Івана Багряного “Тигролови”
З великого болю Івана Багряного за Україну, за її знищуваний, тероризований народ народився у 1943 році роман “Тигролови”. Перебуваючи у БАМЛАГу, а потім утікаючи з концтабору, письменник виношував задум твору, який би найбільш максимально відтворив блукання по світу українського народу. В “Тигроловах” письменник створює образ Григорія Многогрішного, який є майже двійником Івана Багряного, носієм думок і почуттів автора.
Одна з найголовніших рис Григорія Многогрішного – його щира любов до Батьківщини – України, до свого
Основний контингент його пасажирів – Україна, ота зірвана з місця і розкидана по всіх світах – поза геттю. І хоч цей “експрес” ходив за маршрутом “Владивосток – Москва”,
Тут Григорій слухає сумні сповіді обдурених владою земляків-заробітчан, і голова його паморочиться від болю і гніву: “Те, що він почав був забувати, – ціла ота трагедія його народу, – навалилось на нього всім тягарем, кидаючи серце, мов м’яч, у всі боки.
Уся! Уся його Вітчизна ось так – на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості у бруді… розпачі! голодна!., безвихідна!.. Безперспективна!.. Стискав зуби, аж-но набрякли щелепи”.
Якого болю завдає розповідь старого Мороза “про місто каторги, про пекло новітніх канальських робіт, вигачуване костями українськими”, – про Комсомольськ, про безліч затероризованого, на повільну смерть приреченого люду, а надто про силу-силенну “своїх людей” – земляків з далекої України, про голод і цингу, про надлюдські терпіння і труд каторжний, а надто взимку, при 50-градусному морозі, напівголих, напівбосих людей, чесних трударів – полтавських та катеринославських, та херсонських “куркулів”, “державних злодіїв”, суджених “за колоски”, тих, кого бачив Многогрішний у череві поїзда-дракона.
У заціпенінні припадає оком Григорій до барака, де охоронник обливає брудною лайкою дівчат-невільниць, які пиляють дрова і співають журливими голосами українську пісню, ніби скаржаться холодному сибірському небу. А ті вродливі, але стомлені, змарнілі дівчата, яких побачив герой у ресторані – “дочки розкуркулених батьків, розкиданих по сибірах! Це ж вони, втікаючи, рятуються! Рятуються від холоду і голоду. Від безправ’я і смерті, – рятують життя ціною краси і молодості, ціною честі і материнського щастя…”
А скільки ще людей гине в Україні, страждає і мучиться!
В уста свого героя вклав Іван Багряний палкий протест проти геноциду української нації, проти будь-якої жорстокості, від якої може постраждати людина.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)