Гамлет, принц датський характеристика образа Гамлета
Гамлет – центральний персонаж однойменної трагедії Шекспіра. Уже давно замічено, що чи ледве не всі герої Шекспіра схильні скоріше до міркування, чим до дії. Найбільшою мірою це ставиться до Г., внутрішній мир якого неухильно валить під подвійним натиском: болісні щиросердечні переживання, викликані зовнішніми обставинами (жахлива смерть батька, підлість дядька, зрадництво матері й друзів), збільшуються руйнівними думками, які приводять його до переоцінки всього, що колись мало цінність і зміст. Честь, любов, вірність – ці ідеали безжалісно
” У своєму запереченні навколишньої дійсності Г. заходить так далеко, що готово бачити у світі лише зло. Але якщо мир так жахливий, то не варто жити. Одне лише зупиняє Г., віра якого в промисел Творця й божественну справедливість похитнута: чи буде продовження цього буття за гробовою дошкою, або його очікує небуття? Фігура Г. , чия юність проходила не в дозвільних забавах і грубих розвагах, а в стінах
Для християнина такий завжди була непорушна й віра, що не міркує. Але в стінах університету Г. пізнав могутність іншої сили – розуму, і тепер ці дві сили, віра й розум, ведуть у його душі жорстоку боротьбу. Як бути, якщо розумне осмислення життя приводить до її заперечення! Трагізм Г. у тім, що він, високо ставлячи розум, примушує себе до того, щоб не міркувати, а діяти, тому що “трусами нас робить роздум, /И так рішучості природний колір /Хиріє під нальотом думки блідим,/ И начинанья, взнесшиеся могутньо, /Звертаючи убік свій хід, /Втрачають ім’я дії”.
Символічно, що Г. заради виконання свого задуму причиняється божевільним: божевілля – це зворотна сторона розважливості, що зайшла в тупик у спробах осягнути неосяжне – зміст буття. Г. – це людина, що стоїть на порозі нового часу, але над ним усе ще владні принципи й ідеали минулого. Помста вбивці батька для Г. – тяжкий обов’язок, борг, по не священне право. Та і який зміст у помсті Клавдію, начебто він один – втілення зла!
Увесь світ піддався псуванню, і, за словами офіцера стражи, “підгнило щось у датській державі”. До того ж Г. уже не здатний жити, підкоряючись авторитету вікової мудрості, її однозначним нормам, що твердо встановили, що є добро й що – зло. Він затверджує: “…немає нічого ні гарного, ні поганого; міркування робить усе таким”. І все-таки Шекспір далекий від того, щоб показати свого героя закінченим циніком і песимістом.
Рішучість боротися зі злом всупереч усьому, готовність загинути в цій нерівній сутичці, усвідомлення незначності результатів цієї боротьби – все це піднімає Г. і над низькою суєтою повсякденності, і навіть над філософської отстраненностью й мудрою помірністю його друга Гораціо, єдиного, кого не заді-* ла загальне моральне псування Шекспір показує, як тяжкі роздуми, сумніви й жорстокі випробування зрештою не знищують у Г. віру в людину й у його розум, але усталюють її: “Що людина, коли він зайнятий тільки /Сном і їжею? Тварина, не більше. /Той, хто нас створив з думкою настільки великої, / ЩоДивиться й уперед і назад, /Вклав у нас/ /Не для того богоподібний розум, /Щоб праздно пліснявів він”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)