Гай Петгоний Арбітр
Рік народження неизвестен. був аристократом-рабовласником і в часи Нерона займався політичною й літературною діяльністю. Про життя й особистість Петрония Арбітра до наших днів дійшли дуже мало: всі відомі відомості втримуються в книзі XVI “Анналов” Тацита.
Спосіб життя Петрония пгличался витонченою розкішшю й гедонізмом. Він розумівся на насолодах, за що був прийнятий число близьких друзів Нерона, здобувши в найближчому оточенні кривавого імператора титул судді витонченого” (“arbiter elegantianim”), звідки й відбувається друга частина
Судячи з наявних уривків, це був широко задуманий комічний огляд вдач Римської імперії періоду розкладання й занепаду. Час дії книги – роки правління Нерона, місце дії – переважно провінція
Самий завершений фрагмент добутку – опис бенкету в будинку міфічно богатого вольноотпущенника Трималхиона. Тут стиль Петрония здобуває чітко сатиричне фарбування – але не тому, що його обурюють безсоромність і аморализм домашньої оргії, а тому. що авторові, рафінованому аристократові, претят чванство не по чині й вульгарність колишнього раба, що глухий до всього витонченого й прекрасному й тупо упоєний могутністю, що дають йому гроші. В іншому оповідання Петрония позбавлено морального судження автора про зображуваний; на думку дослідників, у цьому позначився дух морального релятивізму, характерний для епохи, у яку писався “Сатирикон”.
Латинь книги Петрония, щедро насичена простонародною лексикою, була для літератури того часу новаторським явищем. Новим був і досвід зображення – у всій їхній барвистій розмаїтості й строкатості – побуту й типів мешканців низів і навіть дна римського суспільства. Ремінісценції з “Сатирикона” нерідкі в європейській літературі Відродження й більше пізнього періоду, зокрема, використання сюжету вставної новели про ефесской матрону
Форма й образи книги Петрония зробили безсумнівний вплив на становлення й розвиток європейського шахрайського (пикарескного) роману як жанру. А слова “Трималхион” і “трималхионов бенкет” стали в літературі синонімами паскудника-нувориша й вульгарної, розрахованої на зовнішній ефект дорогої розкоші. Наприкінці 1960-х рр. італійський режисер Федерико Феллини зняв фільм за мотивами “Сатирикона”, у якому загострив ряд сюжетних положень літературного першоджерела й підкреслив мотиви кризи й розкладання цивілізації, що хилиться до занепаду, давши тим самим алегоричну паралель до стану сучасного суспільства