Фрідріх Дюрренматт (1921-1990)

Класик швейцарської літератури, прозаїк, драматург, театральний критик, лауреат міжнародних літературних премій – Мольєрівської, ЇЇІиллерівської, Бюхнерівської.

Творчість Дюрренматта, безсумнівно, увібрала в себе досвід так званої “інтелектуальної драми”, представленої, з одного боку, “епічним театром” Вертольта Врехта, а з іншого боку, драматургією Сартра й Ануйя.

Фрідріх Дюрренматт народився 1921 року в родині пастора однієї із сільських парафій кантону Берн (Швейцарія). У 1964 році, виступаючи якось перед великою аудиторією,

Дюрренматт, хитрувато посміхаючись, говорив, яким звичним і частим враженням була в його дитинстві смерть: у приході раз у раз відправляли чийсь похорон. Так він пояснював деякі похмурі сторони своєї творчості.

Прослухавши університетський курс теології і філософії в Цюрих-ському і Вернському університетах, Дюрренматт почав працювати як ху-дожник-графік; тоді ж він уперше звернувся до літератури.

Темні фарби сповнюють ранні оповідання Дюрренматта. Вони писалися в роки Другої світової, і жахи цієї війни, безсумнівно, визначили колорит цих перших літературних спроб.

У ранній прозі Дюрренматта

багато містики, зміст якої часом досить важко зрозуміти. Книгу ранніх оповідань під назвою “Місто”, яку було видано 1952 року, відкриває оповідання “Різдво”. В усій творчості Дюрренматта немає нічого більш страшного, потворного й відразливого. У безкрайнім полі на снігу лежить немовля Христос з головою, зробленою з марципана. Усе навколо нерухоме, жодних ознак життя не подає і дитина; якщо підняти її повіки, то можна побачити під ними порожні очниці. Людині, що проходила, хотілося їсти, і вона відкусила цю голову. В оповіданні немає нічого, крім порожнечі, жаху, зневіри і нецілеспрямованої ненависті. ,

Світ перших оповідань Дюрренматта страшний своєю фантастичною безглуздістю. У його “місті” рухаються, погойдуючись, схожі на чудовиська автобуси, повітря склеює пори, а вага предметів здається такою непомірною, що порівнюється із земною кулею, що стогне. Усе живе застигає в мертвій нерухомості, безсловесна ж природа, навпаки, наче знемагає від надлишку напруги. “Повітря важке, як камінь. Земля тіснить з усіх боків”, – написано в одному з ранніх оповідань.

У наступні роки поступово змінюється колорит творчості Дюрренматта. Темні фарби доповнюються яскравими кольоровими плямами. І все-таки будь-яку його книгу важко зрозуміти до кінця.

Неважко назвати письменника, що мав очевидний вплив на перші літературні спроби Дюрренматта. Ним був Франц Кафка.

Ранні твори Дюрренматта, створені під впливом Франца ІСафки, зв’язують Дюрренматта з німецьким експресіонізмом – напрямком, найяскравішим представником якого був Кафка. За ледь окресленими постатями з ранніх оповідань Дюрренматта весь час постає абстрактний образ – людство – незмінний осередок надій і помислів експресіоністів.

Перші п’єси “Тому що сказано…” і “Сліпий”, написані 1947 року “її літнім драматургом, зорієнтовані на філософське осмислення парадоксальності протистояння абстрактної ідеї і життєвої правди.

У 50-ті роки Дюрренматт пише ряд кримінальних романів – “Судан і його кат”, “Обіцянка”, що здобули йому славу майстра детективного жанру, можливості якого він використовує максимально повно і дуже піртуозно. Кримінальний заряд несуть у собі майже всі твори письменника: його герої,„як правило, жертви або злочинці, судді або підсудні, п, хто підозрює, або ті, кого підозрюють (чи ті й інші одночасно). Од-Вак захоплюючі інтриги, розслідування, що вибудувані аналітичноТбч-ік> і психологічно вірогідно, і всі інші обов’язкові аксесуари жанру Дюрренматт підкоряє не розважальності, а своїй споконвічній і незмінній установці: докопатися до глибоко схованої таємниці, глибинних причин І наслідків.

Дюрренматт іронічний і серйозний одночасно; він багатозначний, але пиляко уникає багатозначності і трагічного пафосу. Віддаючи безумовну перевагу жанру комедії, він писав: “Тільки в драматичній формі комедії можна втілити сьогоднішню трагедію”. П’єса “Гостина старої дами”, створена в 1956 році, охарактеризована ним як “трагічна коме-/, дія”. Визнана одним із кращих творів драматурга, вона являє собою своєрідний підсумок спостережень письменника над суспільною психологією. Клер Цаханесян прагне помститися і пропонує мільярд за вбивство одного з обивателів містечка Гюллен. Добропорядні городяни з обуренням відкидають таку пропозицію, однак той мільярд все одно заповнює свідомість і уяву обивателів, які відтепер живуть, поступово звикаючи до думки про те, що вбивство, за яке запропонована така висока ціна, неминуче відбудеться. “Надто велика спокуса, надто безвихідні наші злидні”, – так починається обгрунтування ще не зробленого, але вже не-нідворотного вбивства, якому зрештою знаходиться більш значне випра-ндання – почуття вищої справедливості, нібито властиве гюлленцям. Увага драматурга зосереджується на реакціях і вчинках, що лише на перший погляд можуть здатися незвичайними чи неймовірними. Гротеск, фантастика, парадокси п’єси “Гостина старої дами” та інших комедій лише підкреслюють повсякденність зла, користі, безчестя, яким легко піддається людина. Правда в п’єсі жорстока й нещадна, однак тільки таким може бути дійове попередження людству, яке забуває про справедливість.

В останні роки життя письменник повертається до сконструйованої ним раніше моделі світу і створює апокаліптичну картину майбутнього, у якій чітко проступають риси сьогоднішнього дня. Це новела “Доручення, або Про спостереження за тим, хто спостерігає за спостерігачами”. Але питання про Зміст та Істину, що постійно виникало на сторінках багатьох книг Дюрренматта, і в цьому творі не одержує однозначної відповіді. Однак багатоликість цієї загадки, що називається світом, дасть можливість нескінченного пошуку, що називається життям.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Фрідріх Дюрренматт (1921-1990)