Франко – Великий Каменяр
Як полум’яний патріот, нескорений борець за свободу і щастя рідного народу, він у своїй поезії пропагує ідеали добра, прогресу і братерства.
Кожний твір поета – це подих всеохоплюючої боротьби за Батьківщину. Франко пише: У мене ж тая Русь – Кривава в серці рана. Поет з шанобою говорить:
Ми ломимо скалу, рівняєм правди пута.
І щастя всіх прийде по наших аж кістках. Так, варто схилятися перед Франком, бо “важкая дума-мука” не залишала його серця, сповненого стражданнями за своїх співвітчизників:
Не дай живому в домовину
І, прагнучи тієї благодійної краси, поет натхненно мріє: І час прийде, коли весь світ покине Богів і духів, лиш тебе, богине, V Чтить буде вічно – тут на полотні. Але богиня живе не лише у витворах малярства, а й у народі. Це богиня любові, про яку любо-мило співати: “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”
І в найінтимнішій ліриці Іван Франко підноситься до вершин загальнолюдської, найглибшої
Я понесу тебе в душі на дні, Обмежу чаром свіжості й любові, Твою красу я переллю в пісні, Огонь очей – в дзвінкії хвилі мови… Коралі уст – у ритми голосні.
Поет залишив нам глибоку людяність і пекучі думи. Думи поета, розкидані у віршах – цих шматочках його великого серця. Як Шевченко, так і Франко – великі у своїй простоті, прекрасні у своїй близькості з народом.