ФОЛЬКЛОР І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРИ
СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА – ДУХОВНА СКАРБНИЦЯ ЛЮДСТВА
ФОЛЬКЛОР І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРИ
Народна творчість с тим животворним захистом,
Що зберігає прадавню мудрість і передає її з одного часу в інший.
Якоб і Вільгельм Грімм
Майже 100000 років тому, коли ще не було писемності й художньої літератури, у давніх людей, як тільки вони навчилися спілкуватися один з одним, з’явилася потреба повідати в слові про свої почуття й думки, про побачене та пережите, ставлення до природи й до інших людей, про свої сподівання й жахи.
Так у різних куточках світу виникли твори усної народної творчості, або фольклору, що передавалися з уст в уста. Ті, хто слухав ці давні
Твори усної народної творчості пов’язані з побутом людей, їхнім життям, з різними обрядами, традиціями, календарними циклами природи.
В усній народній творчості знайшло відтворення не тільки реальне життя давніх людей, а й народні уявлення про добро і зло, життя і смерть, чесноти людей та працю тощо. У творах давнього словесного мистецтва втілено особливості світовідчуття народу, його вірування, ідеали.
Змінювалися часи, зникали й формувалися нові держави, а душа народу жила в цих творах.
Записувати, збирати й художньо обробляти зразки народної творчості почали наприкінці XVII ст., а особливо у XVIII-XIX ст. Відомими збирачами творів усної народної творчості були брати Якоб і Вільгельм Грімм, Шарль Перро, Ахім фон Арнім, Клеменс Брентано, Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Михайло Максимович, Іван Франко та ін. Перші збирачі й обробники творів усної народної творчості помітили подібність окремих її видів (казок, пісень, легенд тощо), відзначили спільні риси в усних творах різних країн.
Художня література розвинулася з фольклору, увібрала багато його ознак і набула власних. Фольклор і література – різні стадії розвитку словесного мистецтва (попередній і наступний, дописемний і писемний). На основі здобутків фольклору з’явилося чимало творів оригінальної художньої літератури.
Фольклор (англ. folk – народ, люди і lore – мудрість, знання), або усна народна творчість, усна народна словесність, народно-поетична творчість, – сукупність творів колективного походження, що виникли в глибоку давнину, існували в усній традиції як утілення народних уявлень (про світ, природу, моральні якості та ін.) та ідеалів.
Характерні ознаки фольклору;
– колективний творець;
– усна форма поширення;
– давність походження;
– варіативність (тобто існування творів у різних варіантах);
– безпосередній зв’язок між розповідачем і слухачем;
– утілення народних уявлень та ідеалів;
– традиційні засоби (будова, звороти, повтори, персонажі).
Жанри фольклору (види, різновиди) – твори усної народної творчості, подібні за формою (будовою), змістом і художніми ознаками. Серед жанрів фольклору найпоширенішими є прислів’я, приказки, загадки, пісні, легенди, казки тощо. Вони виявляються в культурі різних народів, мають спільні риси й водночас розбіжності, зумовлені національною своєрідністю.
Поясніть кожне положення в таблиці
Фольклор | Література |
За походженням є найдавнішим етапом словесного мистецтва | За походженням с наступним етапом словесного мистецтва, що спирається на фольклор |
Колективний творець – народ | Індивідуальний творець – автор (письменник) |
3 давнини поширювався в усній формі | Поширюється в писемній формі |
Твори існують у різних варіантах | Твори існують в одному визначеному автором варіанті (авторському) |
Наслідування народної традиції (у побудові, образах, художніх ознаках, мові та ін.), утілення народних уявлень та ідеалів | Творче засвоєння й переосмислення традиції, утілення авторських уявлень та ідеалів |
Цікаво знати.
У давнину співців, які під супровід музичних інструментів переповідали народні перекази, у різних країнах називали по-різному: у Франції – жонглер, у Німеччині – шпільман, в Англії – менестрель, на Русі – боян, у народів Середньої Азії та Казахстану – акин, в Україні – кобзар.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)