Роман “Портрет Доріана Грея” О. Уайльдом був написаний у 1891 році. Цейтвір є філософсько-естетичною концепцією світосприйняття автора. Найбільш повно вона розкривається в передмові, де сконцентровано двадцять п’ять афоризмів. Передмова і сам зміст роману складають своєрідний діалог, в якому знаходить художнє вираження естетика О. Уайльда. Естетизм, як течія мистецтва, оснований на тому, що творчість є відображенням внутрішнього світу митця: “Мистецтво – це дзеркало, яке відображає того, хто в нього дивиться”. Виходячи з цього
твердження, можна говорити про прекрасний внутрішній світ художника Холлуорда. Коли ж в портрет вдивляється Доріан Грей, витвір стає відразливим, що свідчить про аналогічний зображенню стан душі героя. Думка автора полягає в тому, що явище мистецтва відтворює душу не тільки митця, а й глядача. Зміст роману розкриває й інше положення вступу: “Художник не мораліст”. Лорд Генрі, побачивши портрет прекрасного юнака, жалкує з того, що людська молодість і врода недовговічні. У Доріана виникає думка, що було б гарно, якби старів не він сам, а його портрет. Ці мрії дивним чином збуваються. Але портрет не тільки
старіє, на ньому зовнішньо виражаються всі прояви душі Грея. Портрет стає все жахливішим. Побачивши спотворене обличчя Доріана на полотні і зрозумівши злочинну душу героя, художник вимагає від юнака покаяння перед Богом, не вдаючись до моралізаторства. Уайльд не засуджує дії свого героя відкрито. Письменник спотворює його зовнішність на портреті, висловлюючи цим своє ставлення до вчинків Грея. Суперечливим здається й інше твердження автора: “З мистецтва немає жодної користі”. На думку Уайльда, мистецтво може вірно сприймати лише людина, яка глибоко розуміє прекрасне. Але така людина не потребує уроків моральності. У романі такою людиною є лорд Генрі, який сам не робить нічого аморального, розуміє прекрасне. У творі Уайльд розкриває й думку про те, що художник є пре ставником “високого мистецтва брехні”. Відмічається, що після портрета Доріана роботи Холлуорда стають гіршими. Це ствердження можна зрозуміти як думку про наближення його творчості до реаліму. Думка про те, що мистецтво пов’язане з фантазією, розкривається на прикладі долі актриси Сибіли Вейн. Коли Сибіла не знала, що таке кохання,- вона чудово грала на сцені закоханих жінок. Як тільки вона зустрічає кохання в житті, відразу ж починає грати дедалі гірше. Краса зникає. Одним із головних персонажів роману є лорд Генрі. Це своєрідний герой, якого можна вважати “змієм спокушувачем”. Але вважати лорда Генрі в повній мірі відповідальним за вчинки Доріана не можна Адже лорду належать слова про необхідність порятунку душі: “… як користь людині від того, що вона отримає весь світ… якщо вона губить власну душу”. Генрі висловлює лише ідею, яка втілюється в житті молодого юнака, але втілюється у спотвореному образі Це лише підтверджує думки Уайльда, що місце, яке займає людин у суспільстві, визначається тими стражданнями, які вона може винести. На прикладі Доріана Грея автор показує, як низько може впасти людина, яка не відчуває страждань та співчуття. Аналізуючи стиль роману, приходимо до висновку, що твір насичений елементами імпресіонізму. Для нього характерне відображення світових та кольорових тонів, відтворення повноти проявів природи. Імпресіоністичне сприйняття відображається і в словах головних героїв. Лорд Генрі помічає, що в історії людства є два моменти: “Перший – поява в мистецтві нових засобів вираження, другий – поява в ньому нового образу”. Твір Уайльда насияний елементами тонкого сприйняття природи. Роман починається картиною зображення саду: “Густий аромат троянд наповнював майстерню художника, а коли в саду підіймався літній вітерець, він, влітаючи у відчинені двері, приносив з собою то п’янкий запах бузку, то тендітні пахощі рожевих квітів глоду”. Інші елементи стилю визначаються самим автором, який зауважив, що його книга “переобтяжена сенсаційними подіями і надміру парадоксальна”. Перший елемент розкривається не стільки у фантастичності сюжету, скільки в кількості нещасних випадків, вбивств, самогубств і загадковості смерті Доріана. А парадоксальність діалогів автора – це риса усіх творів письменника. У творчості О. Уайльда роман “Портрет Доріана Грея” займає головне місце, бо в ньому відображені естетичні позиції автора. Цей роман став своєрідним поєднанням усіх наслідків творчого пошуку письменника.
