Філософські здобутки збірки Р. М. Рільке “Нові поезії”
Збірка “Нові поезії” стала результатом перебування Р. М. Рільке в Парижі, де він близько спілкувався з відомим скульптором Роденом. Поет був глибоко вражений життям Парижа, і йому це місто, яке вважалося завжди веселим, видалося сповненим печалі. Адже там, де над усім панують гроші, людина нікому не потрібна, вона самотня. Саме такі настрої відбилися вже в першій частині “Нових поезій”, яка вийшла 1907 року. Вірші цієї збірки розпадаються на кілька циклів, де кожен присвячено певній темі: містам або пам’яткам архітектури (“Собор
Рільке-Рільке-Рільке… Річною галькою на губах перекочується звучне прізвище відомого австрійського
Чуття у ньому буцімто двоїлись, бо мчався зір, неначе пес, вперед, вертався, спинявся, і чекав… Йому здавалось іноді, що він вчуває кроки кожного з двох інших, які за ним узвозом вгору йшли. Проте це тільки крок його лунав…
Не смів обертатися Орфей, губився у здогадках – чи йде за ним Еврідіка, чи може загубилась десь у цій важкій дорозі. А ж ось з’явилося світло – скоро вихід із царства мертвих. Орфей боїться, що Еврідіка відстала, загубилася, зовсім не чує позад себе нічого і – озирається. За його спиною, поряд, зовсім близько стоїть Еврідіка, але тінь її починає віддалятися і зникає у темряві. “Невпевнена, і ніжна, і терпляча” Еврідіка увібрала в себе “смерть велику, таку нову, що не збагнути її”, вона так і не змогла пробудитися від мертвого сну – “вона в собі вся скупчилась, посмертним наповнена по вінця”. Кинувся за нею Орфей, але його руки хапали тільки порожнечу. Ніде немає коханої, тепер він убив її сам! Горе Орфея безмежне… Але у вірші “Орфей, Еврідіка, Гермес”, який створив Рільке, образ співця Орфея, здається, не виступає на передній план, поет вдивляється у Еврідіку – можливо, ця дівчина з міфу є для нього ідеалом жінки, є цілим Всесвітом. Еврідіка ступає поруч бога Гермеса. їй дозволено стати поруч бога, а не за ним чи перед ним, то, може, це означає, що для Рільке жінка прирівнюється до самого Бога!? Вона “була, немов надвечір юна квітка”, вона вже не та, що колись її оспівав у своїх піснях Орфей, вона “не власність жодного мужчини”, – “вона вже корінь”, “пробу-яла злива”. Жінка – як сама земля, як символ життя, як вічність, яка не може мати власника, навіть якщо цей власник – Орфей. Рільке – поет-філософ, і для нього жінка – це святе, як Бог. Беатріче для Данте, Лаура для Петрарки – це кохання буз будь-якого привласнення. Така ідея закладена у поета і в циклі його віршів “Сонети для Орфея”. Тут стверджується єдність двох світів – видимого і невидимого, а Орфей є тим, хто переводить з одного світу до іншого. Орфей – це спів, це високе мистецтво, це сама стихія життя. Орфей – це поет, який своїм співом збуджує людей. Орфей перетворює хаос у космос, творить прекрасне і це прекрасне дарує людям радість і надію на життя, пробуджує оптимізм і віру.
Ладом пісень ти приборкав розгукану зграю, Хіть плюндрування здолав будівничий твій спів.
Мені здається, Райнер Марія Рільке своїм поетичним даром скорив, як і Орфей, весь світ. У глибині душі я радію з того, що я – теж піщинка всесвіту, яка поєднує усе на землі, частинка тієї країни, яка колись зачарувала Рільке, дала натхнення творчості – я радію з того, що ця країна – Україна. Рільке вірив у те, що в нашій країни є велике майбутнє. Київ, Києво-Печерська лавра, Шевченківські місця, Полтавське поле бою, кобзарі справили на Рільке величезне враження і він, окрилений історичною монументальністю нашої історії, створив шедеври поетичного мистецтва. Я вірю Рільке! Є така впевненість, що має бути Орфей і на нашій землі, що він розбудить наше “царство мертвих”, що ми прокинемося від такого собі сомнамбулічного стану і заспіваємо усі разом щасливу пісню про радісне життя не тільки України, не Америки чи Австрії, а усієї землі, бо усі ми – її діти.
Не випадково вірші про речі, близькі за філософією споглядання до східної поезії, виділені в окремий цикл. Якщо в першій збірці “Часослов” речі мислились як посередник між людиною і Богом, то нині вони розглядаються як спосіб зв’язку між людиною і світом, людиною й людиною. Рільке намагається роздивитись суть речей і пропонує читачеві по-іншому подивитися на звичні речі. Адже якщо людина перенесе свій внутрішній світ на оточуючі речі, то вони набудуть окремого життя і окремого значення. Таким чином Рільке пропонує свою модель світобудови. Це, на думку поета, допоможе збагнути модель всесвіту, пізнати через світ речей самого себе. Таким чином, збірка “Нові поезії” відображає один із серйозних і цікавих етапів розвитку не тільки самого поета, але й являє собою певний етап розвитку світосприйняття людства. Адже в поезії Рільке відбилися філософські пошуки мистецтва цілого періоду – кінця XІX – початку XX століття.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)