“Фатальне питання” і сучасний мир. (Паскаль і Достоєвський як стратегічні мислителі)
Тарасов Б. Н. “Фатальне й віковічне питання про необхідність поняття безсмертя душі для прогресу”, – містить Достоєвський у результаті роздумів про “таємницю людини”, як би з’єднуючи проблеми релігії й високої метафізики з ходом емпіричної історії й конкретною діяльністю людини, виділяючи в багатомірній реальності християнства одне з його, так сказати, практичних додатків. “Уявіть собі, – зауважував він в одному з листів, – що немає Бога й безсмертя душі безсмертя душі й Бог – це все одне, та сама ідея. Скажіть, для
Досвід, однак, показує, що саме “емпірики” і “прогресисти” архітектори й виконроби як “соціалістичного”, так і “капіталістичного” Вавилона, уповающие на розум або науку, здоровий глузд або прагматизм,
Автор статті доходить висновку, що вплинути на екологічне поводження людини здатні тільки абсолютні матеріальні заборони, укорінені в християнській ідеї порятунки, коли стають діючими розрізнення добра й зла й моральні зобов’язання стосовно природи як до заповіданого Творцем надбанню: “Розуміння значимості екологічних цінностей у контексті фінального порятунку миру може допомогти знайти практично ефективну стратегію екологічного поводження. Проходження етичним і, відповідно, релігійним орієнтирам завжди в остаточному підсумку виявляється практичнее узкопрактического поводження”.
У тім же номері журналу “Новий мир”, у статті А. Шмемана “Недільні бесіди”, зв’язок “фатального питання” з різними сторонами самосвідомості особистості й принципової спрямованості людської діяльності розглядається в плані основної й “невидимої” альтернативи – боротьба в сучасну епоху розвертається не між несхожими політичними ідеологіями або економічними системами, а між релігійним і атеїстичним розумінням життя, між різними інтуїціями й сприйняттями людини і його призначень в світі, між справжньою й мнимою волею, між особистим і безособовим: “якщо немає її особистості – Б. Т. вищого обгрунтування, якщо людина не “зверху”, а “знизу”, якщо він усього лише скороминуще явище, тоді піклуватися треба тільки про природний добір з усіма вытекающими звідси й “пристойностями, що обставляються,” і “законами” наслідками. Якщо немає Бога, те, по суті, немає й людини, а є лише безособова маса”.
По переконанню А. Шмемана, в історії людства немає іншого обгрунтування особистості, крім євангельського образа Христа, що думає в любові до Бога й ближньому ціль і сенс життя. Однак у процесі історії високе подання про людину як про образ і подобу Божием, носії справжньої волі й любові постійно знижується в категоріях, що претендують на загальність, матеріалістичного детермінізму, згідно
(2 votes, average: 4.00 out of 5)