Етика спілкування (стаття в газету на морально-етичну тему)
Слово “етика” часто асоціюється з мораллю, нудними повчаннями батьків, безглуздими обмеженнями, які накладають І, на себе люди, аби зіпсувати собі усі радощі життя. “Етика спілкування” – вираз трохи кращий, хоча й від нього відгонить чимось нудотно-правильним, як думки маминих мазунчиків, які (мазунчики) вчаться тільки на “відмінно”, не палять і не ходять на дискотеки.
Однак усе не так просто. Етичність конкретної людини здається несуттєвою рисою характеру, доки на вас не впливають її вчинки. Якщо вам випадало колись бути
Етичні принципи людини – це ті закони існування, яким вона підпорядковує свої вчинки. Зрозуміло, що кожному видніше… з погрібника; в усьому можуть бути крайнощі: якісь принципи нам можуть здаватися абсурдними, як-от: берегти свою незайманість до одруження, не вживати алкоголю; а деякі люди з невідомих причин перетворюють кожен свій день на якесь “етичне животіння” – те не роби, того
Цікаво й те, що ніхто, навіть запеклі кримінальники, не вітає й не приймає повної аморальності. Навпаки, ті ж в’язні досить жорстоко карають інших за порушення власних, хоч і вовчих, але законів! Як же утримати рівновагу, не перетворюючи життя ні на купу за
Борон, ні на торжество тваринних інстинктів? Є одне правило: “Як хочете, щоб до вас ставились, так і ви ставтесь до інших”. Якщо ж, скажімо, ніколи не бажаєте агресії щодо себе, то варто зовсім виключити її зі своїх норм ставлення до людей.
Ще однією серйозною проблемою є ставлення до “новоспеченого” американського імперіалізму. Культурна, економічна, політична й, нарешті, військова експансія – ось шлях “насильницької демократизації світу” в її новоамериканському варіанті. Падіння Іраку показало безперспективність відкритого й самотнього опору цьому дволикому монстрові. Можливо, всесвітній рух антиглобалістів намітить форми обстоювання власного курсу кожної держави. Що ж до нашого статусу в європейському товаристві й можливості вступу до Євросоюзу, то цей статус доволі низький. По-перше, ніхто нас у Європі не чекає. Як кажуть, “менше народу…” По-друге, вкотре проти нас спрацьовує нерішучість у реформах і намаганні “догодити всім”. Непрозорість економіки, недосконалість законодавства, корум-пованість чиновницького апарату відлякують членів іноземних експертних та інвестиційних комісій.
Є й позитивні досягнення. За роки незалежності нас нарешті стали сприймати як окрему державу, а не частину Росії. Поволі зростає інтерес до специфіки України, її культури й історії. Діаспора стала повноцінною частиною материкової України й відіграє певну роль у формуванні позитивної світової позиції щодо нашої держави. Яким я уявляю собі Майбутнє України? Якщо ми, українці, не змінимося, – не дуже обнадійливим. Ми самі – головна й принципова перешкода на шляху до власного щастя.