Есхіл Перси

Есхіл
Перси
Трагедія
ДІЙОВІ ОСОБ И
АТОССА.
ВІСНИК.
ТІНЬ ДАР1Я.
КСЕРКС.
ХОР
ПЕРСЬКИХ СТАРІЙШИН.
Площа перед палацом у Сузах.
Видно гробницю Дарія.
ХОР
Зброєносні війська наші перські пішли
На Елладу походом, лиш ми тут одні,
Сивочолі, зостались, лиш ми бережем
Ті палати багаті на злото й срібло –
Сам володар – син Дарія, Ксеркс, повелів
Найвірнішим із слуг
Невсипуще цеп край пильнувати.
Та вже в душу закралось лихе ііречуття:
Чи володар, чи славні загони його
Злотосяйні

повернуться?.. Серце щемить”
Та й не диво: вся сила, весь Азії цвіт
Нас покинув. За мужем ридає жона.
Але жодної звістки… Ні піший гонець
Відтіля не прибув,
Ані кінний у персів столицю.
А вони ж вирушали од Суз, Екбатан,
Од кіссійських прадавніх мурованих веж –
Піхотинці і вершники; інші – пливли
Кораблями по морю, й кінця не було
Тій осяйливій зімкнутій силі.
А попереду війська – Амістр, Артафрен,
Мегабат і Астасп – вели персів вони,
Владареві ясному підлеглі вожді,
Незчисленного воїнства проводирі.
З ними-лучники вправні, кінні війська,
Ті, що й видом своїм навести можуть жах,
Ті, що в битнгіх жахні
І рішучістю, й силою духу.
На коні боновім гарцював Артсмбар,
І Масістр,. і прославлений лучник Імей,
Благородний боєць, а ще – Фарандак
І візниця досвідчений – Состан.
Ще ж і Ніл плодоносний послав багатьох,
Повновода ріка: поспішив Сусіскан,
І в Єгипті народжений Пегастагон,
І правитель священного Мемфіса йшов –
Величавий Арсам, далі – й Аріомард,
Що стояв на чолі вікопомних Фів,
А з болотяних заводей йшли човнярі –
Незчисленні та грізні загони.
І лідійці ступали – розніжений люд –
Що тримають у послуху всі племена
Суходолу свого; два вожді їх вели –
Мітрогат і Арктей – оба владарі.
Виряджали їх Сарди – град золотий –
У похід – гримотіли ряди колісниць:
І четвірки, йі шестірки били копитом.
Було страшно й поглянути збоку.
1 священного Тмола відважні сини
Похвалялись накинуть Елладі ярмо –
Мардон, Тарабід, нездоланний загін
Списоносних місійців. А там – золотий
Вавілон різнорідну рать свою шле:
Мореплавці – на суднах, а піші бійці –
Всі при луках надійній зброї своїй.
Із Азійського краю, мов ріки, пливли
Мечоносці війська,
Володарським наказам послушні.
І без квіту лишилася перська земля –
Її сила за обрій далекий пішла.
Тужить Азія-мати, поникла в журбі,
А дружини і діти в тривозі тремтять –
Одраховують дні,
Що стають у чеканні роками.
Строфа І
Нездоланні в бою, загони царські,
Вже ввірвались туди, по той бік моря,
В край сусідній: плоти зв’язавши міцно,
На протоку Гелли Атамантиди
Їх пустили – ярмо на шию моря,
Міст хисткий, наклали.
Антисрофа І
Многолюдної Азії грізний владар,
Щоб укрити весь світ, жене те військо
Незчисленне-двома жене шляхами:
Суходолом і морем. Вождям суворим
Довіряє він – роду золотого
Пагін богорівний.
Строфа II
Ув очах його іскриться
Темно-синій гнів дракона.
На сірійській колісниці
Мчить – керує кораблями
І бійцями. Шле несхибні
Стріли – проти списників.
Антистрофа II
Хто б то міг чинити опір
Тій бурхливій силі війська?
Де є гребля, та, що море
Втихомирила б у бурю?
Перське воїнство – незламне,
Сильний духом перський люд.
Строфа III
Але хто б то міг із смертних
Розгадати хитрість бога?
Хто, потрапивши в тенета,
Тут же б вислизнув із них?
Антистрофа III
Божество лихе людину
В сіть заманює ласкаво,
А тоді з тієї пастки,
Ой, нелегко вже втекти!
Строфа IV
Так боги й сама доля рішили,
Так віддавна вже велено персам:
Воювати, укріплення в прах повергаючи,
Мчати вітром на конях
І міста брати з маху.
Антистрофа IV
І привчились на обширах моря,
Що під вітром шаленим сивіє,
Споглядати без остраху путь розколихану,
Довіряючи суднам,
Що на хвилю злітають.
Строфа V
Ось тому-то з дня на день
Темний смуток душу їсть –
Може, й виляг цвіт твій, Персіє?
І безлюдні Сузи тут
Заголосять, поникнуть у журбі.
Антистрофа V
Плач підхопить Кіссія –
Піде ген луна сумна…
І жінки, зчинивши крик та зойк,
Мов шалені, рватимуть
Тонко зітканий одяг на собі.
Строфа VI
Піший люд, кінний люд –
Грізне військо – за вождем
Роєм бджіл ринуло
У похід, рідний дім покинувши.
І, миси два мостом з’єднавши
Спільним для двох берегів,
Перейшло протоку.
Антистрофа VI
А тим часом од сліз
Намокають подушки:
Перські жони – в журбі:
Сльози ллють за мужами любими,
Що в бій пішли, бійці суворі,
Жон залишивши одних
На подружнім ложі.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
ПРОВІДНИК ХОРУ
Не гаймося, перси! Присядемо ж тут,
Біля давнього муру. Подумаймо всі
Якнайпильніше.
ГІора-бо вже знати, що з Ксерксом,
Володарем, Дарія сином, який
Свого предка ім’ям увесь перський народ –
Наше плем’я – назвав? Чи звитяжний наш лук
Тятивою дзвенів, а чи спис переміг,
Зброя елліна, вістрям залізним?
Появляється Атосе а у супроводі прислуги.
Та ось, мов очей божественних блиск,
Виступає володаря мати ясна,
Повелителька. Ниць упавши,
Належно зустріньте володарку всі,
Словами складіть їй шану!
ХОР
О владарко персіянок низько підперезаних,
Сивочола мати Ксеркса, здрастуй, Дарія жоно!
Богу персів ти дружина, мати бога персів ти,
Тільки б щастя, як раніше, на війні всміхалось нам.
АТОССА
Ось тому я вийшла нині з дому злотосяйного,
Де ми з Дарієм обоє спочиваємо тепер.
Щиро, друзі, вам зізнаюсь: і від мене одвернувсь
Нині спокій, бо тривога і моє вже серце їсть,
Щоб під натиском багатства в пил не обернулося
Щастя – Дарія здобуток і якогось бога дар.
От і мучать невимовне мою душу дві журби:
Не вшановують багатства, як беззахисне воно,
Але й силі без багатства не прославитись вовік.
Є всього в нас нині вдосталь, та за Око страх бере,
Бо господар – це як око, без якого й дім сліпий.
Тож порадьте, старці перси, найвірніші з-між усіх,
Як тут бути, що робити, жду розумних слів од вас.
ХОР
Певна будь, владарко наша, двічі нас не мусиш ти
Закликати, щоб тобі ми посприяли в міру сил
Чи то словом, чи то ділом, вірні піддані твої.
АТОССА
Постійно сни я бачу з того дня, коли,
Зібравши військо, син мій у похід пішов,
Щоб луком Іонійський край спустошити.
Виразного ж такого ще не бачила,
Як той, що нині снився. Розкажу тобі.
Приснилися дві жінки в гарнім одязі:
Одна – у перськім, друга – у дорійському.
Обидві ставні, красні; серед нинішних
Таких ніде не знайдеш, хоч би світ сходив.
Обидві – рідні сестри. Та судилось їм
Окремо вікувати: з них одна живе
В Елладі, друга – у країні варварській.
Між сестрами отими – в сні здалось мені –
Пішла незгода. Син мій, те помітивши,
Рішив їх усмирити – в колісницю впряг,
Та ще, немов телицям, він на шию їм
Ярмо наклав. Одна з них не противилась –
Вудила звично, без принуки, в рот взяла.
А друга – дибки стала. Далі й збрую всю
Руками стала рвати; без вуздечки вже
Метнулась, і ярмо на шиї – надвоє.
Зваливсь мій син на землю. Тут і Дарій став
Над ним у тузі, батько. Ксеркс же, вгледівши
Отця свого,- в печалі весь свій одяг рве.
Таке мені в минулу ніч наснилося.
Прокинувшись, я тут же у струмку дзвінкім
Помила руки й підійшла до вівтаря,
Щоб, як годиться, вшанувати пряником
Богів, що від напастей захищають нас.
Та бачу тут: орел шукає захисту
При жертовнику Феба. Заніміла я.
За мить – шуліка, друзі, на очах моїх,
Шугнувши, впав на нього, кігті в голову
Встромив. Орел зіщуливсь і не став уже
Пручатись. Вам, напевно, страшно слухати,
А я на це дивилась! Ви ж бо знаєте:
Як син мій переможе – слава й честь йому,
Схитнеться – свому краю не даватиме
Одвіту: врятувавшись, буде править ним.
ХОР
Ми не хочемо надміру ні залякувать тебе,
Наша мати, ні втішати. Сон лихий тобі приснивсь –
До богів молись ласкавих, одвернуть біду проси,
Щоб вона для тебе щастям обернулась і добром,
Для дітей, для твого краю і для друзів. А тоді –
Узливай Землі та мертвим. Потім Дарія благай,
Свого мужа осяйного, що вві сні тобі з’явивсь,
Щоб тобі й твоєму сину з-під землі добро послав,
А недобре все-занурив у глибінь, у млу густу.
Від душі, що зрить майбутнє, ця порада наша йде.
Слід на краще сподіватись-ось тобі й наш суд увесь.