Джеймс Джойс Дублінці: Благодать
Джеймс Джойс
Дублінці – Благодать
Двоє джентльменів, що саме вийшли з убиральні, пробували його підняти: та він був геть непритомний. Лежав, скорчившись, біля підніжжя сходів, звідки й упав був. їм пощастило перевернути його на спину. Його капелюх відкотився на кілька ярдів убік, а одіж зашмарувалася брудом і сміттям від підлоги, на якій він лежав долілиць. Очі були заплющені, дихав він із шумним хрипом. Тонкий потічок крові точився з кутика його вуст.
Двоє джентльменів разом із помічником шинкаря перенесли його нагору й знову поклали
– Він був сам-один? – запитав господар.
– Ні, сер. З ним було ще двоє джентльменів.
– І де вони тепер?
Ніхто не знав; хтось сказав:
– Розступіться, йому нема чим дихати. Він непритомний.
Коло глядачів розсунулось, а тоді знову пружно зімкнулося. На кахляній підлозі біля голови чоловіка утворилася темна калюжка крові. Господар, стривожений сірою
Йому розстібнули комірець і розв’язали краватку. На мить він розплющив очі, зітхнув і знову заплющив. Один із тих, що винесли його нагору, тримав у руці пом’ятого циліндра. Господар кілька разів перепитав, чи ніхто не знає, хто цей бідолаха й куди поділися його друзі. Двері шинку розчинилися, й увійшов здоровенний констебль. Натовп, що тягнувся за ним по вулиці, з’юрмився за дверима, намагаючись зазирнути досередини крізь скляну вітрину.
Господар одразу розповів усе, що знав. Констебль, молодик із грубим незворушним обличчям, слухав. Він повільно переводив погляд то вправо, то вліво, з господаря на простертого долі чоловіка, ніби боявся стати жертвою якогось обману. Нарешті скинув рукавичку, добув із-за пояса невелику книжечку, послинив кінчик свого олівця й налагодився нотувати. Він запитав недовірливо, з провінційним акцентом:
– Хто цей чоловік? Як звати? Де мешкає?
Крізь коло глядачів пропхався юнак у велосипедному костюмі. Він швидко опустився навколішки біля потерпілого й гукнув, щоб принесли води. Констебль присів поруч, щоб допомогти. Юнак змив кров із вуст потерпілого й попросив трохи бренді. Констебль повторював наказ владним голосом, аж доки помічник шинкаря не прибіг із склянкою в руках. Бренді залили чоловікові в горлянку. За кілька секунд він розплющив очі й роззирнувся. Витріщився на обличчя довкола себе, а тоді, отямившися, спробував звестися на ноги.
– З вами вже все гаразд? – запитав юнак у велосипедному костюмі.
– А, нічого, – відповів потерпілий, намагаючись підвестися. Йому допомогли встати на ноги. Господар сказав щось про лікарню, а глядачі заходилися сипати порадами. Пожмаканого циліндра насадили чоловікові на голову. Констебль запитав:
– Де ви мешкаєте?
Чоловік, не відповівши, став підкручувати кінчики своїх вусів. Він анітрохи не перейнявся цим інцидентом. Дурниці, сказав він: нічого надзвичайного не трапилося. Говорив він дуже невиразно.
– Де ви мешкаєте? – повторив констебль.
Чоловік попросив, щоб йому викликали кеб. Доки всі сперечалися, хто піде й викличе кеб, із дальнього кутка шинку підійшов високий жвавий джентльмен із білявим волоссям, одягнутий у довге жовте пальто. Поспостерігавши за виставою, він гукнув:
– Гей, Томе, старий! У чім річ?
– А, ‘ічого, – відказав чоловік.
Новоприбулець оглянув жалюгідну постать перед собою, а тоді повернувся до констебля й сказав:
– Все гаразд, констебль. Я проведу його додому. Констебль торкнувся рукою кашкета й відповів:
– Гаразд, містере Павер!
– Ходімо вже, Томе, – сказав містер Павер, беручи того за руку. – Кості цілі. Га? Йти можеш?
Юнак у велосипедному костюмі взяв чоловіка за другу руку, й натовп розступився.
– Як ти втрапив у цю халепу? – запитав містер Павер.
– Джентльмен упав зі сходів, – сказав юнак.
– Я ‘уже ‘ам ‘обов’язаний, сер, – сказав потерпілий.
– Пусте.
– А ‘оже ми трохи…?
– Не тепер. Не тепер.
Троє чоловіків вийшли з шинку, й натовп висипав крізь двері на вулицю. Господар повів констебля до сходів, щоб оглянути місце пригоди. Обоє погодилися, що джентльмен, мабуть, оступився. Відвідувачі повернулися до бару, а помічник шинкаря заходився витирати з підлоги сліди крові.
Коли вони вийшли на Грефтон-стріт, містер Павер свиснув, зупиняючи кеб. Потерпілий знову промовив, стараючись з усіх сил.
– Я ‘уже ‘ам ‘обов’язаний, сер. ‘подіваюся, ми ще ‘обачимося. ‘ене ‘вати Кернан.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)