Дюрренматт. Еволюція німецького театру
Дюрренматт визнаний талантливейшим продовжувачем брехтовского напрямку в драматургії. Від великого німецького реформатора сцени Дюрренматт сприйняв інтерес до проблем ідеології й моралі, пристрасть до умовної театральної форми
Драматург прагне збудити загальмована стандартизована свідомість, шляхом парадоксів підвести до цілком логічних висновків, приміром, про відносну цінність людського життя у світі комерції. На перший погляд п’єси Дюрренматта фантастичні, але гротескні ситуації вибудувані їм на грунті соціальних законів.
Дюрренматт уважає: у сучасному світі немає справжніх героїв, а виходить, і неможлива чиста трагедія
У конфліктах п’єс Дюрренматта рідко присутні позитивні сили, яким би автор співчував і співчував. Якщо спробувати знайти позитивного героя трагикомедий, то їм виявиться швидше за все не персонаж, а сама авторська ідея, що піддає ревізії всі закони, установки й норми сучасної цивілізації
Розмова про сучасність здобуває в нього також не зовсім звичайні форми. Він охоче веде оповідання про часи старожитніх,
1-а п’єса “Ромул великий” (Ромул, Адаакр) про курівник – ти розповіси, я вірю! П’єси – “Візит старої дами” (про те, як вона приїхала у своє старе містечко й просить городян видати її старого спокусника для того, щоб убити його, вони офіційно ламаються, але пізніше в душах переконують себе, в усіх у тихушку з’являються нові речі, дружина Мулу теж уже щось купила). Трагічне життя зображується, як комічне, через катарсис люди позбуваються від минулого. Клэрца Ханасян – жінка – автомат, втілює насильство над особистістю
Жертва й кат, потрапила в аварію, тепер збирає себе вроздріб. Називає чоловіків по номерах. Д. показує, як легко керувати свідомістю людей, особливо коли закони моралі вступають у боротьбу зі спрагою вигоди й людина, сам маніпулюючи своєю свідомістю, сам міняє його. Єдина людина, що це розуміє – це Альфред Мул, що розуміє, що смерть – заслужена кара. “Фізики” – про те, що Мебиус убиває Монику, тому що боїться піддатися мрії про щастя (учений у психушке). Дюрренматт не схильний висловлюватися прямо, він діє алегоріями, асоціаціями, прозорими натяками
Із другої половини 20 століття філософія початку пропонувати людству упокоритися з тим, що в нашому бутті немає абсолютних початків, але сприймалося це не як безсилля людського розуму, а як якесь багатство нашої природи, тому що відсутність первинного ідеалу стимулює різноманіття бачення життя. Немає єдино правильного підходу – всі вони правильні, адекватні. Так формується ситуація постмодернізму
З погляду постмодернізму модернізм характеризується прагненням пізнати початок початків. А постмодернізм приходить до думки відмовитися від цих прагнень, тому що наш мир – мир різноманіть, рухів змістів, при цьому жоден з них не є самим вірним. Людство повинне приймати це різноманіття й не претендувати на збагнення істини. З людини знімається вантаж трагедії й хаосу, але він усвідомлює, що його вибір – один з безлічі можливих
Постмодернізмом займалися різні гуманітарні науки. Мішель Фуко – нова концепція історії: Історія дискретна. Події – зміни в трактуванні людиною навколишнього його миру. Історія – ланцюжок подій, відбувається спалах, і людство починає бачити мир по-іншому. Всі дуже відносно. Це відбилося на літературі
Постмодернізм абсолютно свідомо ревизирует вся літературна спадщина. Воно стає сьогодні існуючим культурним контекстом – величезною культурною ненаписаною енциклопедією, де всі тексти ставляться друг до друга як частини интертекста.
Любою текст виявляється цитатою іншого тексту. Ми знаємо щось, следственно можемо виразити це словами. Звідки ми їх знаємо? Почули, прочитали – довідалися. Усе, що ми не знаємо, теж описується словами
Наша культура складається з культурного контексту. Література – частина культурного контексту, у якому ми живемо. Ми можемо користуватися цими добутками, вони – частина тієї реальності, картинку якої ми самі собі створюємо
Все наше знання – інформація, що ми засвоїли. Вона до нас приходить у вигляді слів, які хтось оформляє. Але цей хтось не є носієм абсолютного знання – ця інформація є просто інтерпретацією. Кожний повинен розуміти, що не є носієм абсолютно знання, але разом з тим, наші інтерпретації можуть бути більш-менш повними, залежно від кількості обробленої інформації, а правильними або неправильними вони бути не можуть
Відмітна риса постмодернізму – концептуальність. У добутку закріплюється бачення письменником миру, а не просто описується мир. Ми одержуємо картинку, як вона виникає у свідомості автора
(2 votes, average: 4.50 out of 5)