“Дворянське гніздо” И. С. Тургенєва. Характеристика Лаврецкого й Лізи Калитиной
“ДВОРЯНСЬКЕ ГНІЗДО” И. С. ТУРГЕНЄВА. ХАРАКТЕРИСТИКА ЛАВРЕЦКОГО Й ЛІЗИ КАЛИТИНОЙ Іван Сергійович Тургенєв – найбільший російський класик, називали “співаком дворянських гнізд”. Письменник у чорновому рукописі позначив, що “Дворянське Гніздо”, задумане в 1856 році, “вилилося” у роман в 1858 році. Анненков писав: “Тургенєв мав здатність у частому й тривалому своєму переїздах обмірковувати нитки майбутніх оповідань, так само точно, як створювати сцени й наме-тть подробиці описів, не перериваючи гарячих бесід навкруги зебя
“Дворянське гніздо”, ю визнанню автора, мало найбільший успіх, що коли-або випадав письменникові на частку. У добутку читачів критиків скоряла “світла поезія, розлита в кожному зву-рє цього роману”. Країна переживала нові часи (умер Микола I, окончилась поразкою Росії Кримська Війна ). Пе-Эед суспільством устало питання: як жити?
“…Що ж ви мають намір робити?” – запитує один з персонажів тургеневского роману, Паншин, у головного героя, Лав-Эецкого.
У Лаврецкого є ще одне чисто русявий ское властивість: легкий, необразливий гумор пронизує собою по шануй кожне його слово; він добродушно жартує з іншими й часто дивлячись із боку на своє положення, знаходить у ньому комическун! сторону. Він ніколи не впадає в трагізм; навпроти, отношени” його до власної особистості отут залишається гумористичним. Він доб родушно, з відтінком тихого смутку сміється над собою й над свої мі захопленнями й надіями”.
У своїх поглядах Лаврецкий близький слов’янофільству. (Напрямок, що виник в 20-е роки XIX століття, що відкидає кріпосне право, влада над людиною державної бюрократії. Слов’янофіли бачили вихід для Росії в народній російській душі й ширше – у слов’янському житті.) “Лаврецкий відстоював молодість і самостійність Росії…
Вимагав насамперед визнання народної правди й смиренності перед нею”. У цьому переконанні героя Тургенєв виразив своє розуміння часу, хоча ідеї, висловлені Лаврецким, багато в чому суперечили поглядам автора. Образ Лаврецкого мав і особливий зміст для Тургенєва: він справді автобіографічний герой, але полягає це не в збігу яких-небудь зовнішніх особливостей і подій життя героя й письменника (таких дуже небагато), а у внутрішній їхній подібності. “Що могло відірвати його від того, що він визнавав своїм боргом, єдиним завданням своєї майбутності?
Спрага щастя – знов-таки спрага щастя!..- Ти захотів удруге зазнати щастя в житті,- говорив він (Лаврецкий) собі,- ти забув, що й то розкіш, незаслужена милість, коли воно хоч один раз відвідає людину. Воно не було повно, воно було ложно, скаже. шь ти; так пред’яви ж свої права на повне, щире щастя!
Оглянься, хто навколо тебе блаженствує, хто насолоджується?” Лаврецкий, як і автор, пережив важку кризу, зміцнився в нещастя й навчився без страху дивитися в очі часу, що насувається. Йому допомагає вигнати з душі “скорбота про минуле” “почуття батьківщини”.
У прощальному монолозі героя чутний голос Тургенєва: “…він, самотній, бездомний мандрівник, під веселі кличі, що долітали до нього, що вже заменили його молодого покоління – оглянувся на своє життя. Смутно стало йому на серце, але не важко й не сумно: шкодувати йому було про що, соромитися – нема чого”. “Грайте, веселитеся, ростете, молоді сили,- думав він, і не було гіркоти в його думах,- життя у вас спереду, і вам легше буде жити: вам не прийде, як нам, відшукувати свою дорогу, боротися, падати й вставати серед мороку; ми клопотали про те, як би уцелеть – і скільки з нас не уцелело! – а вам потрібна справа робити, працювати, і благословення нашого брата, старого, буде свами.
А мені залишається віддати вам останній уклін – і хоча із сумом, але без заздрості, без усяких темних почуттів сказати, у виді кінця, у виді Бога, що очікує: “Здраствуй, самотня старість! Догоряй, марне життя!”” Самообмеження Лаврецкого виразилося й в осмисленні
(2 votes, average: 2.50 out of 5)