Двійники і антиподи Раскольникова
Твір по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”. Достоєвський у романі “Злочин і покарання” замислюється над вічними питаннями: “У чому сенс життя? Яка суть добра та істини? Де грань між добром і злом?” Відповіді на ці питання і шукають герої роману. Достоєвський вважає, що “людина не народжується для щастя. Людина заслуговує своє щастя, і завжди стражданням… Є така вічна радість, за яку можна заплатити стражданням”. Зло у творі Достоєвського – це та спокуса, що не обходить жодного з його героїв, але одні знаходять
Живучи у цій тісній комірці, бачачи навколо дивовижну несправедливість, Раскольников створює теорію, яка страшна і безглузда у своїй сутності. Він ділить людей на два розряди: звичайних, які суцільно незначні і “тварини тремтячі”, і вищих, “владарів
Раскольников мало чим відрізняється від Лужина, брехливого і лицемірного. Він у душі і сам розуміє, що той його двійник, але не хоче і не може у цьому зізнатися. Лужин – самий ненависний Достоєвському персонаж у романі. Саме такі, як Лужин, і роблять цей світ жорстоким і несправедливим. Лужин вийшов із провінції, там нагромадив свої перші гроші. Він напівосвічений, навіть не зовсім грамотний, але вміє пристосуватися. Він переїхав у Петербург, щоб зайнятися адвокатурами, тому що ця професія обіцяє гарні бариші і почесне положення у суспільстві. Лужин людина ділова, забезпечена, здатна утримувати сім’ю, тому він вирішує одружитися. Дуню він вибрав не тому, що кохає, а з тієї ж вигоди для себе. Він розуміє, що гарна, освічена, яка вміє себе тримати дружина, може допомогти у кар’єрі. І ще: “він бажав взяти дівчину чесну, але без приданого і неодмінно таку, котра випробувала страждання, тому що чоловік нічим не повинен бути зобов’язаний своїй дружині, краще якщо дружина вважає чоловіка за свого благодійника”. Словом, у Лужина теж є теорія, який він виправдує свої самі що ні на є корисливі мотиви одруження на Дуні. От як про нього міркує Раскольников: “Свою власну казуїстику видумаємо, у єзуїтів навчимося і на час, мабуть, і себе самих заспокоїмо, переконаємо себе, що так і треба, дійсно треба для доброї мети”. Але в цьому з ним схожий і сам Раскольников. Адже він теж свою “казуїстику” видумав і повірив у рятівничість своєї теорії. Ідея Раскольникова багато у чому співзвучна з лужинською “теорією розумного егоїзму”. “Підеш за декількома зайцями разом, і не одного не досягнеш”, – проповідує Лужин.
“Покохаєш одного себе, то і справи свої обробиш як треба і капітал твій залишиться цілий”, – от, згідно Лужину, правильна лінія поведінки. Раскольников продовжує цю думку: “А доведете до наслідків, що ви проповідували, і вийде, що людей можна різати…”. Але адже сам Раскольников теж створив теорію, де виправдовує вбивство. Багато схожого у Раскольникова і зі Свідрігайловим. Свідрігайлов прийшов до Раскольникова, припускаючи зустріти у ньому ворога. Раскольников двічі загрожує вбити Свідрігайлова, а тим часом визнає, що вони одного поля ягоди. Свідрігайлов говорить: “Мені все здається, що у вас є щось до мого підходяще”.
Та і Раскольников почуває, що Свідрігайлов має якусь владу над ним. Свідрігайлов цинічний, нікому, нічому й ні в що не вірить, ненавидить увесь світ, але усвідомлює своє безсилля перед ним. Тому його трагічна загибель закономірна. Протистоїть Раскольникову його друг Разуміхін. Це широкої душі людина. Він міг вдаритися у руйнівний запій, міг перетворитися і у своєрідного Обломова. Він метушиться, п’є, заводить дружбу з поліцейськими чиновниками, влаштовує студентські вечірки, сперечається до хрипоти. Він може знайти загальну мову і з куховаркою, і з Порфирієм, і з Лужиным. Разуміхін наївний, але у той же час розумний. Він не повірив у винність Миколки, пояснив загадку загублених сережок, він схопив головне в теорії Раскольникова. Разуміхін – добра людина. Він вміло доглядає за хворим Раскольниковим. Приводить до нього докторів, купує йому пристойний одяг, піклується про його матір і сестру. Разуміхін вірний друг.
Він сам говорить: “кликни мене, і я прийду”. Адже Разуміхін піклується про Раскольникова навіть тоді, коли знає, що він вбивця. Він дивиться у душу людини і бачить її сутність. Лужин, на його думку, вже безнадійна людина, але вбивцю Раскольникова можна врятувати. У Разуміхіна легко сполучається самовідданість в ім’я порятунку близької людини із прагненням до особистого щастя. Але Разуміхін знає свою мету і твердо до неї йде. Він прекрасно розуміє, що для того, щоб нормально жити самому і допомагати іншим, потрібні засоби. Однак він не йде на злочин, щоб добути ці засоби, а шукає, як нині прийнято говорити, легальне джерело доходу. І знаходить. Заробляючи на життя копійчаними перекладами, він придивився до видавничої справи і вирішив, що зможе стати видавцем – чесним, культурним і корисним. Разуміхін має намір протягом трьох-чотирьох років покласти “початок майбутнього стану” і переїхати потім у Сибір, де “грунт багатий у всіх відносинах, а працівників, людей і капіталів мало”. У цьому новому Разуміхіні вгадується “залізна воля”. Ідейним антиподом Раскольникова є Порфирій Петрович – людина розумна, обережна, смілива. Він добре знає слідчу практику, не тримається рутини. Після вбивства Олени Іванівни він намагається викрити Раскольникова у злочині. Але доказів у нього ні, і єдиним його знаряддям стає психологія. Він змушує Раскольникова щохвилини думати про те, що йому, слідчому, відома вся його таємниця. Він навіть не піддає Раскольникова попередньому висновку, тому що знає, що той “психологічно не втече”. “Бачили метелика перед свічкою? Ну, отож він все буде, все буде біля мене, як біля свічки, кружлятися. Воля не мила стане, стане замислюватися, заплутуватися, сам себе навкруги заплутає, як у мережах, затривожить себе на смерть!..”. Порфирій радить Раскольникову постраждати.
Але страждання кожний з них розуміє по-своєму. Для Порфирія Петровича – це каторга, що повинна привести до покірності. Але для Раскольникова каторга – це очищення. На каторзі Раскольников жалує не стільки про пролиту їм кров, скільки про те, що зламався під взятим на себе вантажем. Про Соню Мармеладову Раскольников вперше почув від її батька. Він бачить у ній близьку людину, тому що вона теж, на його думку, скоїла злочин. Більш страшний злочин, тому що вбиває себе. Але Соня жертвує собою в ім’я інших. Потім буде жертвувати і в ім’я його, прийнявши тим самим на себе його страждання. Соня намагається розвінчати нелюдську теорію Раскольникова. Вихід для Соні криється у прийнятті основних християнських норм. Для Соні релігія не умовність, а те, що допомагає вижити у цьому світі. Її християнська ідея у підсумку перемагає теорію Раскольникова. Із цього починається моральне відродження головного героя. І Раскольников, і Лужин, і Свідрігайлов – егоїсти. Всі вони живуть для себе. Але Раскольников не самотній, поруч із ним Разуміхін, Соня. Вони теж допоможуть йому відродитися.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)