Дванадцять Блоку А. А. як поема символізму

Все минуще – тільки подоба. І.-В. Гете А. А. Блок (1880- 1921) уважається самим талановитим поетом серед російських символістів, а поема “Дванадцять” – вершиною його творчості, тому що в ній яскраво відбилися художні принципи символізму. Російський символізм як літературний напрямок з’явився в 90-е роки XІX століття й був обумовлений новою суспільною ситуацією (розвитком і кризою капіталізму) і новими філософськими системами (наприклад, неоплатонізмом). У символізмі людин і його відносини з миром розуміються інакше, чим у реалізмі;навколишнє

життя представляється поетові або художникові не як раціональна, з’ясовна дійсність, а як фантастичний і алогічний хаос.

Матеріальний світ рисується символістами як маска, крізь яку просвічує іншої (потойбічний) мир, кожне явище реального миру фігурує лише як символ (знак) якоїсь ідеї. Іншими словами, добуток символізму завжди побудовано на антитезі: потойбічний мир ідей – тутешній мир, що є примарним, неясним відбитком того миру. У Блоку образи в їх прямому, реальному значенні залишаються мало зв’язаними, роздробленими, але ці образи здобувають зв’язок і зміст “за межами видимості”

(в “другому плані”), тобто при них символічному тлумаченні Наприклад, в “Дванадцяти” у першої головкомі зображується вечір у зимовому Петрограді, з падаючим снігом, з вітром, що розгулявся. Автор малює перехожих, що квапляться (бабусю, інтелігента, попа, бариню, бурлаку), нерухливого вартого буржуя; приводить обривки їхніх розмов.

У цій реальній вуличній сценці Блок зіштовхує всі шари російського суспільства (міщанство, інтелігенцію, духівництво, дворянство, декласовані елементи, буржуазію), і сценка здобуває символічне значення: поет показує різне відношення до революції названих шарів суспільства. А от інша вулична картинка: бездомний шолудивий пес тягнеться за патрулем. Але в поемі автор сам заявляє, що пес – символ “старого миру”: Коштує буржуй, як пес голодний, Коштує безмовний, як питання, А старий мир, як пес безрідний, Коштує за ним, піджавши хвіст. (9) Реальна сценка переосмислюється й здобуває символічний підтекст: “старий мир” по п’ятах треба за червоногвардійцями – представниками “нового миру”. Гра символів пов’язана із числом дванадцять.

У поемі дванадцять главок, дійсним історичним фактом є те, що червоногвардійський патруль складався із дванадцяти чоловік. Але коли наприкінці поеми поперед дванадцяти червоногвардійців з’являється Христос із червоним-криваво-червоним прапором, патруль переосмислюється в загальновідомий біблійний символ. Тепер червоногвардійці стають апостолами нового часу, а Ванька, що був їхній дружок, що змінив революції, моментально асоціюється з Іудою, учнем-зрадником Христа. Тепер і сама революція може бути сприйнята як пришестя Нового царства, про яке говориться в Біблії. У кожного поета-символіста складається своє коло більш-менш стійких образів-символів, але таких умовних і примхливих, що потрібний особливий авторський “ключ” для їхнього розуміння.

В “Дванадцяти” наскрізним символом стає вітер, що з’являється в дев’яти із дванадцяти главок. Заметіль і вітер – стійкі символи у творчості Блоку (наприклад, його знаменитий цикл “Сніжна маска” 1906). Але що вони позначають? Можна сказати, що образ вітру символізує в поета що рухається, мінливий час.

Або інше припущення: вітер символізує відношення Блоку до революції, показує передчуття й очікування революційної бури, що насувається, що повинна змести “старий мир” з історичної арени, а білий сніг підкреслює чистоту цього революційного вихру. Однак це тільки здогаду: Блок, як і інші символісти, уникав прямого вираження ідеї, логічного розкриття теми, однозначного тлумачення символу, тому поезія символізму доступна тільки дуже вузькому колу “присвячених” читачів. Всі описувані явища в поетиці символізму позбавлені реальної конкретності, колориту місця й часу. Образи в поетів-символістів стають знаками відвернених сутностей. Червоногвардійський патруль, що проходить через нічний Петроград, складається із дванадцяти чоловік, але про цих героїв читач нічого не знає, вони в поемі ніяк не охарактеризовані: ні за віком, ні через портрет, ні через передісторію, ні через соціальний і родиний стан.

Тільки про одному з них – про Петрухе – відомо, що в нього була “жагуча любов” з Катькой. Дівиця-Зрадниця тепер гуляє з богатим Ванькой, а до Петрухи в неї були романи з офіцерами, юнкерами й т. д. Ще в поемі будуть звучати гіркі стогони Петрухи із приводу смерті Катьки і його проклятья буржуєві, що, виявляється, винуватий у цій смерті. Таким чином, на місце яскравого, повнокровного образа, що створювався в реалістичній літературі, символісти поставили абстрактний образ-символ: живописати своїх героїв символісти не прагнули, тому що для них важливий не сам по собі герой, а його ідея. Поети-Символісти, виражаючи “потусторонюю ідею”, використовували символіку квітів. В “Дванадцяти” із усього різноманіття квітів і колірних відтінків реального миру присутні всього три кольори: чорний, білий і червоний.

Чорна ніч над Петроградом, чорна злість кипить у груди, чорні ремені на гвинтівках червоногвардійців, Ванька хоробро крутить свій чорний вус. І відразу біла заметіль, сніг на землі, білі троянди у вінці Христа. Контрастно виділяються на білий^-білім-чорно-білому тлі червоний^-червоний-червоний-криваво-червоний прапор, яким махає Христос, і червона кров Катьки на снігу, а в спогадах Петрухи виникає яскраво-червона родимка невірної коханки. У критичній літературі можна знайти пояснення цьому набору квітів: від чорного минулого через кров народ, на думку автора, повинен прийти до чистого, нового життя.

Але впевнено сказати, що це пояснення однозначно вірно, не можна, тому що символ у Блоку принципово багатозначний. Важливу роль у поезії символістів грає музичний початок, тому що музика не зображує явища реального миру, а дає інтуїтивне подання про нього. Те ж саме символісти прагнули виразити в слові.

В “Дванадцяти” поет показав, як він чув революційні події: кожна із дванадцяти главок має свій ритм: ритм частівки, раешника, романсу, танечної й розбійницької пісні, маршу, молитви, плаката й т. д. Так створюється враження дисгармонії, всесвітнього хаосу, що панує у світі. Це враження погодиться в поемі з поводженням вітру: він носиться по мирі, рве плакат про Установчі Збори, “косить” (валить із ніг) перехожих і т. д. Зрозуміло, що Блок сприймає революцію як неприборкану стихію. Це підтверджується образами вітру й патруля, що рухається, а також засмиканим, постійно мінливим ритмом главок. Мова “Дванадцяти” сприяє вираженню сум’яття, хаосу у світі.

У поемі чується багатоголосся, складене з окремих реплік людей-представників різних суспільних шарів і груп. Бабуся-Міщанка охає й скаржиться на важке життя, довговолосий інтелігент урочисто ховає Росію, бариня в каракулі відчутно викликує, а дванадцять червоногвардійців міцно лаються, уживають просторічні форми слів (етажи, буржуй, у їй, елекстрический), жаргонні слова (падло, керенки), грубо балагурять, обговорюючи поводження Катьки. Так у поемі через многоголосиесоздается складний образ народу-одночасно лагідного, безмовного, розбійного, вільного, жорстокого.

Сучасників уразила лексична образність “Дванадцяти”. Письменник А. М. Ремізів помітив, що в поемі “усього кілька книжкових слів, але по-іншому передати вулицю неможливо”. Підбиваючи підсумок, можна сказати, що в поемі Блоку “Дванадцять” відбилися всі головні принципи символізму. Для цього літературного напрямку характерне прагнення поставити “невичерпний” символ на місце конкретного образа. Блок сам писав, що хоче Все суще – увічнити, Безособове – вочеловечить, Що Не Збулося – втілити!

(“ПРО, я хочу безумно жити…”) Символізм дозволяє поглибити зміст добутку, коли за зображенням цілком пізнаваної ситуації виникає “другий, третій, четвертий і т. д. план”, завдяки якому в добутку виражаються авторські філософські узагальнення, історичні аналогії, привноситься космичность почуттів і страстей. Символізм зв’язує два мири – тутешній і “мир ідей”, у цьому дуалізмі явищ і їхніх сутностей укладена головна художня особливість символізму як літературного напрямку. В “Дванадцяти” спостерігається рідка гармонія змісту й форми літературного твору.

Блок розуміє революцію як неприборкану стихію й у природі, і в суспільстві, тому головним героєм у поемі стає вітер. Всі художні прийоми служать вираженню цього враження від революції: людські фігури перебувають у русі (перехожі, патруль, молодець, що везе Ваньку з Катькой), плакат розвівається над вулицею між будинками, заметіль вихриться по місту. Тільки буржуй на перехресті “коштує безмовний, як питання” (9). У цьому контрасті руху й нерухомості бачиться глибоке протиставлення. Блок нескінченно варіює ритми главок, зіштовхує різко контрастні фарби, передає багатоголосся вуличної юрби, змішує різні язикові стилі. Іншими словами, у поемі всі різноманітні прийоми повинні передати авторське сприйняття революції, його схвильованість, тривогу, двоїсте відношення до історичної події, що розвертається в нього на очах