Духовні шукання й відкриття князя Андрія Болконського
Герої Л. Н. Толстого дуже важко піддаються однозначному визначенню. Вони не діляться на гарні й поган, добрих і зл, розумних і дурних, вони просто живуть, шукають, часто помиляючись у своїх пошуках. Князь Андрій Болконський – одна із самих яскравих і найтрагічніших фігур роману “Війна й мир”. З першої своєї появи на сторінках добутку й до смерті від ран у будинку Ростових життя Болконського підпорядковане своїй внутрішній логіці. І у військовій службі, і в політичній діяльності, і у світлі, і, що саме дивне, у любові Андрій залишається самотнім
Людина із тверезим і скептичним розумом, князь Андрій не міг знайти собі місця в середовищі брехливого користолюбства й улесливого кар’єризму, що царювали у світському й військовому житті.. Його патріотизм і відповідальність за справу найбільше яскраво проявляються на службі в Сперанського й у війні 1812 року: “Він весь був відданий справам свого полку, він був турботливий про своїх людей і офіцерів і ласкавий з ними. У полицю його називали “наш князь”, ним пишалися і його любили”. Але поступово він доходить висновку, що всього його старання – не більш ніж суєта.
Життєвий шлях князя Андрія – це історія розчарувань, але одночасно й історія збагнення сенсу життя. Болконський поступово позбувається від ілюзій – прагнення до світської слави, військовій кар’єрі, до суспільно-корисної діяльності. Він у суперечці з Пєром заперечує можливість перетворень навіть у межах маєтку. Однак сам реформує своє господарство й відпускає селян на волю, що було по тим часам нечуваним нововведенням. Головне в натурі Андрія Болконського – чесність і щирість, тому він боїться гучних слів і обіцянок. Краще мовчати й не діяти, а якщо щось робити, то теж без зайвих слів.
Навіть зі Сперанським він поводиться насторожено, хоча в душі привітає його починання.
Усякі ж розмови про любов до “ближніх” князь уважає святенництвом. Любити треба в першу чергу себе й своїх рідних. А, поважаючи себе й надходячи по честі, людина неминуче буде корисний людям, у всякому разі, не нашкодить ім. Відповідальність за інших людей Андрій уважає непомірним тягарем, а прийняття за них рішень – безвідповідальністю й самозакоханістю.
Періоди розчарувань переміняються в князя Андрія періодами щастя й духовного відродження. Таким щасливим часом були для нього бої при Аустерліці, служба у військовій комісії, любов до Наташі. Але на зміну цим щасливим хвилинам знову приходило внутрішнє спустошення й розчарування. Одне з найважливіших питань, що мучили Андрія Болконського, було питання про місце людини в житті. Він переконується в тім, що все відбувається не по велінню героїв і вождів, а саме собою, випадково або з волі долі. Особливо яскраво ця істина відкрилася йому напередодні Бородінського бою. Чесний і відвертий перед собою, Андрій хоче такій же відвертості і ясності в очікуваних подіях: “Коли війна тепер, так війна. Війна не люб’язність, а сама бридка справа в житті, і треба розуміти це й не грати у війну”. Він осягає цінність життя окремої людини, від маршала до солдата. Поранення й передсмертні міркування, що пішли після нього, перевертають свідомість Андрія. Для нього проясняється те, що він завжди в собі носив, але не випускав назовні, розуміння простоти життя й любові як головної цінності, що робить людей людьми. Умираючи, він прощає й Наташу, і Анатоля Курагіна, і увесь світ з усіма його недоліками.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)