Думки й почуття ліричного героя в поезії Ф. И. Тютчева
ДУМКИ Й ПОЧУТТЯ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ В ПОЕЗІЇ Ф. И. ТЮТЧЕВА Федір Іванович Тютчев – разюче тонкий лірик і яскравий стиліст, йому даний дарунок хвилювати серця людей, змушувати їх битися в унісон із внутрішнім ритмом природи, так майстерно переданим поетом. Коли проб’є остання година природи, Склад частин порушиться земних: Все зриме знову покриють води, И Божий лик зобразиться в них! Ліричний герой віршів Тютчева наділений тонким сприйняттям навколишньої краси, він відкритий зовнішньому миру, його звукам, фарбам, заходам. Поезія Тютчева насичена
Ліричний герой Ф. И. Тютчева дивно зіркий і уважний. Ніщо цікаве не може вислизнути від його погляду й слуху. Але ця не проста цікавість, а внутрішня гармонія з тим навколишнім світом, що став його складовій
Ліричний
Щасливий, хто відвідав цей мир У його мінути фатальні! Його призвали всеблагі Як співрозмовника на бенкет. Він їхніх високих видовищ глядач, Він у їхню раду допущений був – И заживо, як небожитель, Із чаші їх бессмертье пив! Росія незбагненна для поета і його ліричного героя, що захоплюється всім сущим на землі. Розумом Росію не зрозуміти
Аршином загальним не виміряти: У їй особлива стать – У Росію можна тільки вірити. Дивно тонка й всеосяжна любовна лірика Тютчева. Його ліричний герой переживає сильне й глибоке почуття, але йому не дано знайти щастя в цій великій любові. Вона повна драматизму, переживань, втрат
ПРО, як убийственно ми любимо, Як у буйній сліпоті страстей Ми те всього вірніше губимо, Що серцю нашому милею! Давно ль, пишаючись своєю перемогою, Ти говорив: вона моя… Рік не пройшов – запитай і сведай, Що уцелело від нея? Трагізм любові надає неминуча розлука, закладена в замо підстава цього неземного почуття. У розлуці є високе значенье: Як не люби, хоч день один, хоч століття, Любов є сон, а сон – одне мгновенье, И рано ль, пізно ль пробужденъе, А повинен нарешті прокинутися людина… Дуже часто ліричний герой Тютчева страждає