Древня література Китаю
Настільки ж важливу роль грала древня Література Китаю в III-IV, VII століттях. Вона вплинула на корейську і японську культуру. Тому за індійськими пам’ятниками древньої літератури й казками треба розділ про китайські казки. Потім розглядаються казки “Тисяча й одна ніч”, тому що культура арабського Сходу досягла свого розквіту в середні століття й зробила найсильніший вплив на Ближній і Середній Схід, на Іспанію (наприклад, так званий мавританський стиль в архітектурі Іспанії X-XII вв.). Причому сфера впливу культури арабів була дуже широка
Після цього ми звертаємося до літератури Японії, що зложилася як держава пізніше, до XI-XII століть, а література її початку формуватися в VII-VIII століттях. Спочатку японська література, філософія й, взагалі, культура випробовували сильний вплив китайської, до винаходу власної писемності літературною мовою був китайський. Потім дається огляд африканської народної Творчості у всій його своєрідності. Така ж послідовність зберігається й у розділі, присвяченому сучасній літературі. Виключення становить дитяча література Китаю,
Розуміє, у цьому розділі автор не прагнув назвати й розглянути всі добутки навіть тих країн, у яких існує різноманітна література для дітей. Були відібрані найбільш значні добутки, що зіграли роль у літературному процесі країни, створені великими письменниками, що піднімають особливо важливі проблеми для життя тієї або іншої країни цих двох континентів
У всіляких народностей, на якій би стадії суспільного розвитку вони не перебували, казка завжди була джерелом эстетического насолоди, морального повчання й втілення соціальних ідеалів. Казка здійснювала й завдання народної педагогіки, вселяючи дітям необхідні норми відносини до життя в забавної, а іноді й у повчальній формі. Настільки ж важливу функцію виконували епічні добутки. Так, в Індії з покоління в покоління, от уже два тисячоріччя, передаються епічні оповідання “Рамаяна”, ” Махабхарата “, повчальні притчі “Хитопадеша”. Названі пам’ятники живі й сьогодні. Як і багато століть тому назад, сучасна індійська дитина знає напам’ять зміст цих добутків. В автобіографічних повістях індійських письменників, в оповіданнях про життя сучасних дітей ми майже завжди зустрінемо згадування про “Рамаяне”.
У казках і переказах різних народів Азії й Африки виразно проступає моральний кодекс, що характерний для трудівників, всіх країн і континентів, але в той же час саме в народній творчості яскраво виражена й національна своєрідність – у місцевому колориті, у мові, у способі розповідання, у звичаях народу
У європейській літературі особливий інтерес до країн Сходу виявився в XIX столітті, в епоху розквіту романтизму. Схід, у тому числі й Китай, у романтичній літературі привертав увагу своєю екзотикою, незвичайністю. Головним чином підкреслювалися екзотичні сторони побуту, зовнішніх аксесуарів, і тому в передачі національних особливостей переважала стилізація. Справжні риси жорстокого рабовласницького, а пізніше феодального гніта, сутність східної деспотії, як правило, залишалися поза сферою уваги романтиків. Але саме епоха романтизму розбудила широкий інтерес до східної культури
Найбільш древнім джерелом китайської народної поезії є “Книга пісень”. У ній відбита справжнє життя китайського народу другого й першого тисячоріч до нашої ери, відбиті обрядові й трудові пісні, події народних повстань, тяготи трудового люду. Казки, що дійшли до нас, належать до дуже різних періодів історії. Одні відбивають епоху рабовласництва, інших – феодальні відносини, які збереглися в Китаю аж до середини XX століття. Китайські казки, що видаються для дітей, у більшості випадків перекази або обробки. Сюжети казок відбивають соціальні відносини, феодальну ієрархію, характерну для країн Сходу. Чиновники, ченці, селяни, воїни – всі вони займають певний щабель на ієрархічній градації. До найнижчого шару суспільства належить селянин, але він, за твердженням народу, виявляється найбільш потрібним: “Простий селянин всіх важней – він годує всіх інших людей” (казка “Чиновник, солдат і селянин” у збірнику “Брати Лю”).
Китайські казки лаконічні за формою і ємні по змісту. Звичайно в них зосереджена народна мудрість, що зовсім не збігається із прийнятою мораллю або офіційними поглядами. Так, у названій казці, поза тим що затверджується думка про необхідність праці, піднімаються, і проблеми мистецтва: суперечка про форму й зміст. Для офіційного китайського мистецтва в середні століття надзвичайно важлива була форма. Це свідчило про освіченість письменника або художника. Існували певні канони. Селянин, що склав вірші, порушує форму, і тому його піднімають на сміх. Але виявляється, що зміст важливіше форми, що доводить дружина селянина
Жіночі образи в казках – теж протиставлення офіційним установленням. Конфуцианская філософія затверджувала норми поводження різних класових груп, жінці, взагалі, приділялася роль рабині. Саме тяжке обвинувачення для чоловіка було, що він треба радам своєї дружини. Народна казка, навпроти, показує жінку розумною порадницею, іншому, що допомагає нести тягар бідності, помічницею в праці, мудрою, самовідданою, люблячою матір’ю, художницею (“Хитромудра дружина” і ін.).
Китайські казки відрізняються афористичностью, ліризмом, схованою іронією (“Ключ, якого варто боятися” у збірнику “Мудра черепаха”), мудрістю, що виражає віковий досвід народу. Крім збірників, що містять тільки китайські казки, таких, як “Чудесний майстер”, “Китайські казки”, “Брати Лю”, окремі казки включаються в збірники казок різних народів
(2 votes, average: 2.50 out of 5)