Середньовічна латинська література

Середньовічна латинська Література – література народів Західної Європи латинською мовою, що існувала після розвалу Римської імперії. “Була сполучною ланкою між античністю й новими національними літературами. У раннє середньовіччя вона була єдиної, у зріле середньовіччя – однієї із провідних письмових літератур, в епоху Відродження – головною школою засвоєння „возрождает” культури античності” (М. Л. Гаспаров). На різних етапах побутування світського й релігійного початку (як у змісті, так і в канонічних формах релігійної

літератури:

Житія, “бачення”, трактати й наставляння – у прозі; гімни, оди, секвенції – у поезії; дійства – у драмі) сполучалися в ній у різній пропорції. В історії середньовічної латинської літератури дослідники виділяють п’ять основних періодів. “Темні століття” (VI – середина VIII в.) – відхід літератури в монастирі; основні пам’ятники писемності – історичні зводи Григорія Тур-Ского (538 – близько 594) у Галлії, Лиха Високоповажного (672/673 – близько 735) – в Англії й ін. “Каролингское Відродження” (середина VIII – IX в.) – розквіт письмової культури при дворі Карла Великого.

“Оттоновское Відродження” (X – початок XI в.) було пов’язане із двором імператора Священної Римської імперії Оттона I і німецькими монастирями; у цей час з’явився перший у Європі лицарський роман у віршах “Руодлиб”. “Овидианское Відродження” (кінець XI – XII в.), із центром у Франції, відзначено наслідуванням формам і варіюванням сюжетів поезії Овідія, підвищеним інтересом до міфу й казки. Тоді творили поет Вальтер Шатильонский (1135 – після 1200), автор поеми “Александреида”, і філософ Пьер Абеляр ( 1079-1142). До цього періоду ставляться становлення середньовічної релігійної драми й поширення поезії вагантов. Нарешті, період пізнього середньовіччя ( XIII-XIV вв.) залишив, серед інших пам’ятників, твору Фоми Аквин-Ского (1225/ 1226-1274) і Фоми Кемпийского (біля 1380-1471) і звід притчевих історій “Римські діяння”. Надалі латинська середньовічна література органічно перетвориться в складову частину європейських національних літератур у Творчості еразма Роттердамского, Ульріха фон Гуттена, Франческо Петрарки, Томаса Мору й інших авторів. У цьому плані вона зіграла на Заході ту ж роль, що в Східній Європі зіграла візантійська література грецькою мовою,- “мостков” між класичною спадщиною й оформленням національних літератур на власних національних мовах. Здебільшого пам’ятники середньовічної літератури носять двоїстий характер:

Належачи історії й теології, вони в той же час відзначені художньою виразністю стилю й образів. Однак серед стосовних по перевазі до художньої літератури безсумнівно виділяються поезія вагантов і “Римські діяння”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Середньовічна латинська література

Categories: Нові твори

Links