Драматична казка “Сон – життя”
За давніх часів у Персії, у мальовничій гірській місцевості, серед скель і дерев живе сім’я багатого селянина Масуда. Кожний літній вечір Мірза, дочка Масуда, зі страхом і тривогою чекає повернення з полювання Рустана. Це племінник Масуда, що і по ночах шукає серед гірських вершин те, “чого знайти не може”, горестно зітхає дівчина. Вона спостерігає, як мирно вертаються додому, до своїх сімей, інші мисливці, їхні сусіди. Батько й дочка хочуть зрозуміти свого “шалого” Рустана, не знаючого спокою, що мріє про битви й подвиги, владі й славі.
До Масуда дійшли слухи про те, що Рустан сильно повздорил на полюванні з Осмином, сином самаркандського еміра. Масуд розуміє, що племінник приховує це від нього, щоб не чути докорів. Рустан і справді ховається від дядька, не бажаючи своїми визнаннями заподіювати йому страждання. Він готовий сам відповідати за свої вчинки. Зараз для Рустана головне – помститися зухвалому
Занга грає на честолюбстві Рустана, подначивает до рішучих дій. Рустан теж так уважають, адже його предки були воїнами, і теперішнє життя здається йому жалюгідної й нецікавої. Відтепер його девіз – сильний злагодить зі слабким. Він не сумнівається, що успіх прийде в процесі дерзання й “що захопиш, то – твоє”.
Масуд по^-доброму намагається образумить племінника, удержати в сім’ї, поруч із чуйної й ніжної Мірзою. Але Рустаном володіє тепер інша пристрасть і, не знаходячи виходу, вона може знищити його життя. Пожежа боротьби палає в його груди. Він заявляє, що ранком іде з будинку. Не зупиняє Рустана навіть останній довід дядька: він любимо Мірзою. Рустан теж любить Мірзу, а виходить, він повернеться до неї спобедой.
Радуючись прийдешньому дню, що подарує йому нове життя, Рустан лягає спати. Йому чутні тихі звуки арфи й пісня, що співає старий дервіш. У пісні славляться щирі людські цінності: правдива думка, доброта й любов. Земного ж блага – це зваба, суєта. “Життя є сон”. Рустан засипає, і в сні йому бачиться величезна змія, що відливає золотом… Все наступне відбувається вже в снах Рустана.
Удалині від будинку й рідних він насолоджується волею, коли ні “ні будинку, ні наказу, ні турботи, ні заборони”, коли він уперше почуває себе людиною. Але Рустан не забуває й про справу, йому потрібно поспішати в Самарканд, щоб добути владу й славу. Занга поруч і у виттям його підтримує. По дорозі подорожани зустрічають багато одягненої людини, що рятується від змії. Він виявляється царем Самарканда. Рустан намагається вбити змієві своїм списом, але не попадає в неї. Змія уражена іншим списом, пущеним з високої скелі незнайомцем у коричневому плащі. Сміючись над незручністю Рустана, незнайомець зникає. У цей час цар, що втратив на час свідомість, приходить у себе. Він уважає своїм рятівником Рустана, що підтверджує Занга, утримуючи свого збентеженого пана від пояснень. У свідомості пануючи смутно миготить інший образ стрільця – людини на скелі в коричневому плащі. Отут з’являється звита пануючи і його дочка Гюльнара, вдячна “героєві” і скорена їм, таким скромним, але сильним. Цар дарує Рустану свій кинджал, прикрашений дорогоцінними каменями, як перше винагорода. І вже звучить натяк на головну нагороду, викликаючи радісну зніяковілість в обох молодих людей
Рустан ділиться із Зангой своїми переживаннями. Він щасливий і нічого не побоюється. Від невідомого стрільця, якщо він з’явиться, можна щедро відкупитися. Однаково серця пануючи і його дочки вже належать йому. Зненацька перед ошуканцями виникає незнайомець із коричневим плащем у руках. Спокійно вислухавши погрози, угоди й щедрі обіцянки, незнайомець радить Рустану жити своєю славою, а не чужий. Він продовжує свій шлях до царського двору. Переборовши страх і коливання, Рустан кидається за ним і затримує на мосту над гірським потоком. Вони борються, незнайомець виявляється сильніше, але в останній момент Рустан устигає встромити в груди беззбройний кинджал, подарований царем. Супротивник падає в ріку й гине. У перший момент Рустан випробовує жаль і жах, але його вже кличуть до двору царські гінці. Він повинен відразу ж очолити царське військо
У Самарканді, після блискучої перемоги над тифлисским ханом, Рустана оточують загальне визнання, слава й любов. Один лише Занга бачив, як у вирішальні хвилини бою Рустан упав з коня при наближенні хана. Але військо стало мстити за свого улюбленого проводиря, і ворог біг. А тепер герой уже приймає почесті як рятівник краю
Тим часом у ріці знаходять труп убитого чоловіка із царським кинджалом у груди й коричневий плащ. У ньому визнають одного із придворних царя, якого він не злюбив і вислав зі столиці за домагання на руку дочки. Родичі вбитого підозрюють пануючи
Сам того не бажаючи, цар починає розуміти фатальну роль Рустана в історії зі змією й у загибелі придворного. Шляхетному правителеві доводиться висловити свої міркування в особу тому, кому він хоче довірити країну й дочку. Він дає йому ніч для пошуку виправдань, якщо ж до ранку їх не буде, долю винного вирішать на раді кращі люди війська. Адже й сам цар повинен бути виправданий перед своїм народом. Гюльнаре він поки не відкриває таємниці
Але Рустан почуває себе розумніше й сильніше всіх. За допомогою старої чаклунки, що розкусила “красавчика”, йому вдається отруїти царя. Провина падає на старого батька вбитого дворянина
Військо піднімає бунт, бажаючи мати правителем Рустана. Гюльна-ра просить у нього зашиті, пропонуючи розділити з ним царську корону. Поки Рустан змушений піти на це, хоча вирішив стати повноправним володарем
Недовго триває жорстоке правління Рустана. Зріє змова, відкривається істина з отруєнням пануючи. Гюльнара розуміє, яку непоправну помилку зробили її батько й вона, довірившись себелюбові, що проливає кров безневинних. Але навіть викритий у всіх злочинах, Рустан упевнений у своїй перевазі над людьми й жадає від Гюльнари передачі йому всієї влади над країною. Але не завжди “найсильніший правий”, військо переходить на сторону справедливої Гюльнари. Воїни переслідують що тікають Рустана й Зангу. Рятуючись від них, Рустан стрибає в ріку з того самого моста, на якому вбив людини, і – прокидається
Жахливий сон ще панує над ним якийсь час. Потім за допомогою Мірзи й Масуда він переконується в тім, що всього лише сон – одна ніч, а не ціле життя, страшне життя, – розділяв його із близькими. Він із працею приходить у себе й радісно, полегшено усвідомить, що невинно, не робив убивств, що може знайти щиросердечний мир – а це саме головне
Уставши на коліна перед Масудом, Рустан просить його виконати три прохання: знову прийняти у свою сім’ю, відпустити Зангу на волю й звичайно ж віддати за нього улюблену Мірзу. На перші два прохання Масуд охоче погоджується. Потім застерігає племінника, адже сни виявляють собою “приховані бажання” життя – “за собою стеж, мій син”. Щаслива Мірза квапить батька з відповіддю й на останнє прохання
А. В. Дьяконова
(2 votes, average: 5.00 out of 5)