Драма народу у вірші Н. А. Некрасова “Залізниця”
ДРАМА НАРОДУ У ВІРШІ Н. А. НЕКРАСОВА “ЗАЛІЗНИЦЯ” Ви мені дозвольте при місячному сяйві Правду йому показати. Н. А. Некрасов В 1864 році Микола Олексійович Некрасов пише вірш “Залізниця” – одне із самих драматичних своїх добутків. Поряд з досить оптимістичними віршами й поемами цієї пори – “Залізниця” зовсім іншого плану. По масштабі подій, за своїм духом це порівняно невеликий вірш – теперішня поема про народ. Але якщо в попередніх добутках поет свято вірив у прихід “світлого майбутнього”, те тепер він з гіркотою говорить:
Жаль тільки – жити в цю пору прекрасну Уж не прийде – ні мені, ні тобі. Некрасов чуйно чує час. На початку 60-х років XIX століття здавалося, що досить невеликого зусилля, і народ скине кріпосне право, а разом з ним і самодержавство, наступить щасливий час. Але кріпосне право скасували, а воля й щастя так і не наступили. Звідси реальне усвідомлення поетом того, що це довгий історичний процес, до кінцевого результату якого ні він, ні його “онуки” не доживуть
У вірші зображений народ у двох іпостасях: великий трудівник, по справах своїм
Славна осінь! Морозні ночі, Ясні, тихі дні… Немає безобразья в природі! І ночі, И мохові болота, і пні – Всі добре під сяйвом місячним, Усюди рідну Русь довідаюся… Швидко лечу я по рейках чавунним, Думаю думу свою… Але на відміну від природи, людське суспільство повно протиріч, драматичних зіткнень і “нерозв’язних” проблем
Для того щоб розповісти про вагу й подвиг народної праці, поет звертається до прийому, досить відомому в російській літературі,- опису сну одного з учасників оповідання. Сон Вані – це не тільки умовний прийом, а реальний стан хлопчика, у чиїй розтривоженій уяві оповідання про страждання, з яким звертається до нього оповідач, народжує фантастичні картини з ожилими під місячним сяйвом мерцями й дивними піснями. Чу! восклицанья почулися грізні!
Тупіт і скрегіт зубів; Тінь набігла на стекла морозні… Що там? Юрба мерців! Грабували нас грамотії-десятники, Сікло начальство, давила нестаток… Усі перетерпіли ми, Божий ратники, Мирні діти праці!
У картині сну праця з’являється і як небувале страждання, як усвідомлюваний самим народом подвиг. Звідси та висока па тетическая манера, у якій говориться про людей, що викликали i життя марні нетрі й обретших могилу. Картина свіжої й прекрасної природи, що відкриває сти хотворение, не тільки контрастує з картиною сну, але й соот несіна з нею у величі й поетичності. “…Брати!
Ви наші плоди пожинаєте! Нам же в землі зотлівати призначено… Чи всі нас, бедных, добром поминаєте. Або забули давно!..” Не жахайся їхнього співу дикого!
З Волхова, з матінки Волги, з Оки, З різних кінців держави великого – Це всі брати твої – мужики! Інше – картина пробудження. Якщо раніше автор був патет! чен, те тут проявляється явна іронія
“На сцену” виходи папаша в пальто на червоній подкладке – генерал, у довольк незвичайної для нього ролі – захисника эстетических ценносте! І знову розмова йде по найбільшому рахунку. “Ваш слов’янин, англосакс і германець Не створювати – руйнувати майстри, Варвари! дике збіговисько п’яниць!..” От у якому майже всеєвропейському плані пред’являє генерал обвинувачення вже не народу, а народам
Поет-Оповідач не поспішає спростовувати генерала, що і без того самовикривається. З безцеремонним реготом вхідний у вірш і тим нарушающий поезію сну, генерал насамперед антиестетичний і вже цим протистоїть картинам природи, народній праці, заявленим і виправданим у своїй красі й високій моральності. У цю мінуту свисток оглушливий Взвизгнул – зникла юрба мерців! “Бачив, папаша, я сон дивний, – Ваня сказав,- тисяч п’ять мужиків
Росіян племен і порід представники Раптом з’явилися – і він мені сказав: “От вони – нашої дороги будівельники!..” Зареготав генерал! Саме відповідно до генеральського побажання й розумінню показує автор “світлу сторону”: забитий і пограбований народ везе на собі підрядника, що тріумфує худобину із цими його “шапки геть – коли я говорю!
” і “поздоровляю”. Сама “світла” картина виявляється у вірші самої похмурої. …праці фатальні Кінчені – німець вуж рейки кладе
Мертві в землю зариті; хворі Сховані в землянках; робочий народ Тісною юрбою в контори зібрався… Міцно потилиці чесали вони: Кожний підрядникові повинен залишився, Стали в копійку прогульні дні! Але підрядник пообіцяв “простити недоїмки” і виставити “бочку… провина” і
(1 votes, average: 5.00 out of 5)