Драма М. Старицького “Доля”

Крім п’єс про сель, М. Старицький написав ряд драматичних добутків з життя інтелігенції, найвизначнішим з яких є Драма “Доля”. Тему її визначив сам автор, указавши, що це “драма з побитих малорусских акторів”. Мова йде в ній про трагічну долю талановитої української акторки в умовах Росіянці імперії

Прототипом образа головної героїні Марії Лучицкой була геніальна українська акторка Марія Заньковецкая. Це людина не тільки надзвичайно обдарований, а й свідомої високої просвітительської ролі театрального мистецтва. “Ця

справа високе й чисте: воно наставляє на розум людей, проводить високі думки…”, – от за що, насамперед, цінує Лучицкая театр. І вона всією душею віддається справі всього життя. Талановиту акторку, як і саму Занковецкую, переманювали в найвідоміші російські театри, тільки вона не змогла зрадити рідну землю, рідне слово, мистецтво. Великою артисткою захоплюється публіка, неї люблять колеги, віддані справі українського театру. Так, актор Малисницкий, що зрозумів теперішню сутність Квітки, якого любить Лучицкая, застерігає її від необачного рішення покинути театр. Хворіючи й за особисту долю акторки, і за долю таланта,

що так потрібний Україні, він призиває її залишитися, тому що тоді “святе мистецтво піде до біса, і його осягне погана доля, завмре висока душа, а Україна знову сиротою залишиться!” І в тодішнім суспільстві, серед вищих станів, поміщиків, дворянства на театр існував погляд як на щось не гідне чималої людини, особливо жінки. Таке відношення стало особистою трагедією Лучицкой.

Вона щиро, по-справжньому полюбила Квітку – “панича з багатого прізвища в Малороссии”, – як відзначає драматург. Він також любить чарівну жінку, талановиту артистку, але над ним тяжіють панські погляди на мистецтво театру, на артистів. Він оглядається на свій дворянський стан, і, хоча дорослий уже, залежить від матері – та й не тільки матеріально. “Мама мене любить…”. Одружившись із Квіткою (хоча й не обвінчавшись, що в той час уважалося гріхом), Лучицкая відчула всю несправедливість, принизливе положення художника в тодішнім суспільстві. Мати Квітки всіляко зневажає нею, докоряє, що “вище суспільство” відвернулося від Квітки: “З нами адже зналися всі люди імениті, ну, а тепер і образилися на Антуана, що принизив себе перед ними: у всякого адже сім’я є – у кого дружина, у кого сестра, у кого дочка… ну, а тут таке!” Для Олени Миколаївни Лучицкая тільки “акторка погана”. Та й сам Квітка охолонув до неї, тому що з ним “і кланятися перестали”. Причепившись до листа від суфлера Лемишки, він грубо кривдить Марію: “обдурила в розрахунках… Що ж? Ви тут не бранка… насилувати Вас не будемо!”. Зверніть увагу на мову Квітки: він тут переходить на росіянин. Чи випадково це? Лучицкая знову вертається на сцену, де її захоплено зустрічає прогресивна молодь: “Від всіх українців-товаришів поздоровляю наше сонце, що зійшло й освітило славою рідний край!”. Характерно, що з такою же пошаною й повагою звертаються до великої артистки й студенти-росіяни

Але Лучицкая все-таки любить Квітку. Вона важко занедужала. До всього додалися закулісні інтриги. Серце не витримало, і Лучицкая вмирає. Зрозуміло, що герої п’єс “Не судилося” і “Доля” – люди різні, різних станів, різні за рівнем утворення й т. п. Зіставте сугубо людські риси Михайла й Квітки, Катерини Дзвонаривни й Марії Лучицкой. Що загального й відмінного в їхніх характерах, у трагічній історії любові? У чому причина трагедії героїв? Відзначте при цьому й соціальні, і психологічні причини. Визначите головну думку добутку. Удома, крім розглянутих вище п’єс, прочитайте історичну драму “Оборона Буши”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Драма М. Старицького “Доля”

Categories: Нові твори

Links