Довженко Олександр Петрович
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Довженко Олександр Петрович (1894-1956)
Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 р. у селянській родині на Чернігівщині, у мальовничому містечку Сосниця.
З сімнадцяти років він – студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 p., отримує направлення до Житомира.
Вчителювання його тривало до літа 1917 р. і включало в себе природознавство й гімнастику, географію й фізику, історію й малювання. Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: “Поема про море”, “Повість полум’яних літ”, “Зачарована Десна”.
Так тривало до липня 1921 p., коли його за наказом Наркомату закордонних справ УРСР було зараховано співробітником цього поважного відомства і направлено на роботу за кордон – спочатку
У 1928 р. він за сто днів знімає фільм “Звенигора” – історію українського народу від сивої давнини до сучасності. “Картину я не зробив, а проспівав, як птах”, – казав митець.
Наступною роботою О. Довженка стає стрічка “Арсенал”, а ще через рік, у 1930 p., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики – “Земля”.
На початку 1933 р. залишає Київську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом разом з дружиною Ю. Солнцевою та письменником О. Фадєєвим вирушає на Далекий Схід. Мета поїздки – створення сценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм “Аероград”. Напередодні війни працює над фільмом “Щорс”, з основною темою – народ у війні. За цю роботу митець був удостоєний Державної премії СРСР. Із початком війни змінюється і життя О. Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю.
У 1943 р. на екрани виходить документальний фільм “За нашу Радянську Україну”. У травні 1945 р. з’являється ще одна стрічка “Перемога на Правобережній Україні”. Після війни О. Довженко знімає документальний фільм про Вірменію “Рідна країна”, у 1949 р. – стрічку “Мічурін”. На початку п’ятдесятих років великий режисер в основному займається педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: “Відкриття Антарктиди”, “Поема про море”, “Повість полум’яних літ”, “Зачарована Десна”.
“Зачарована Десна”. Це автобіографічний твір, спогади письменника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про “перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…”, про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла – неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми – про “тяжкі кайдани неписьменності і несвободи”, інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим – багатство їхніх душ, моральне здоров’я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до “найвищого і тонкого”, про війну і спалене фашистами село, про ставлення до минулого – відомий авторський монолог, який починається словами: “Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду…” і в якому висловлено знамениту формулу: “Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє”. Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що “Зачарована Десна” – своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX – початку XX століть.
“Україна в огні”. Над повістю О. Довженко продовжував працювати до 1955 року. Якого великого значення надавав він цьому творові, підтверджує такий факт: в архіві письменника зберігається чотири варіанти рукопису українською мовою. Власноруч він здійснив і переклад твору російською мовою. За повістю “Зачарована Десна” 1964 року режисер Ю. Солнцева поставила однойменний фільм.
Досить плідним періодом у творчості письменника була Велика Вітчизняна війна. Тільки протягом 1942-1943 років ним було створено 18 статей, 10 оповідань, п’єса і кіноповість. Під безпосереднім враженням баченого й пережитого на фронті О. Довженко приступає до роботи над кіноповістю “Україна в огні”. Почав писати з кінця, потім повернувся до мирних днів. Принцип ретроспективного зіставлення подій визначив і сюжет, і композицію твору: трагедія війни надовго розлучає членів родини колгоспника Запорожця, які уособлюють весь український народ, зганьблений, розтоптаний окупантами. Довженко поспішав, бо реально вже бачив майбутній фільм. Він хотів розказати “правду про народ і його біду”, про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну. У творі не було піднесеного пафосу, оспівування тріумфального руху Червоної Армії, жодного слова він не сказав і про Сталіна. Його повість стала криком болю, першим гострим, вразливим сприйманням фашистської навали. Довженко не оминав гострих проблем, устами героїв запитував самого вождя, як же сталося, що не “б’ємо ворога на його території” і цілий народ український – віддано на заклання. Ясна річ, кіноповість не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки… “…мені важко од свідомості,- записував у щоденнику О. Довженко,- що “Україна в огні” – це правда”. Але Сталін думав по-іншому. У січні 1944 р. скликали навіть спеціальне засідання політбюро ЦК ВКП (б), на якому було затавровано Довженка “як куркульського підспівувача, ворожого політиці партії та інтересам українського й усього радянського народу”. Письменника вивели зі складу комітетів і редколегій, звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії і назавжди вислали з України. Тільки 1966 року кіноповість уперше надрукували, щоправда, з багатьма цензурними купюрами.
Багато хто з дослідників творчості Довженка звертає увагу на те, що його оповідання, кіноповісті мають внутрішню єдність, значно вищу, ніж звичайна спільність у творах, написаних тим самим письменником,- це й справді ніби одна книга про час і народ. Її прологом по праву може вважатися “Зачарована Десна”, а вивершенням – “Поема про море”, перейнята прагненням широкого поетичного синтезу розповідь про сучасність і історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про народну душу та виховання почуттів.
Довженка називали поетом і водночас політиком кіно. Митця порівнювали з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. А сам Довженко казав, що свої картини “писав з гарячою любов’ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя”. Система, використовуючи цю “гарячу любов”, не тільки підносила митця, а й ламала його. Як один зі знаків тієї боротьби Довженка за свою духовну свободу залишився запис у його щоденнику: “Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорному тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту,- невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в непотуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..”
ЗВЕРНИ УВАГУ
Активна мистецька настроєність на сучасність і її проблеми, органічний історизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, національно своєрідних характерів, поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналізом реальної дійсності, переосмислення поетики народної творчості, вільне застосування гіперболізму, гротеску, символіки – ці й багато інших рис Довженкової творчості істотно збагачували пошуки української прози.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: “Третя Рота”, “Червона зима”, “Солов’їні далі”, “Любіть Україну”, “Так ніхто не кохав”, “Два Володьки”, “Марії”, “Мазепа”, “Розстріляне безсмертя”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)