Досягнуте розуміння характеру народної казки до 40-му рр 19 століття
У 1821 року з’являється “Словник давньої і нову поезію” М. Осголопова, щось на кшталт літературної енциклопедії – тут міститься стаття і казці. У ній вперше робиться спроба відмежувати казку з інших жанрів: від роману, поеми і притчі, т. е.
Саме з тих жанрів, із якими її, як ми бачили, об’єднували. Бовдурів дає вже й визначення казки, де на кількох першому плані висувається неправдоподібність. “Казка є розповідь вигаданого події.
Вона можливо, у віршах й у прозе”116. Подібно епопеї, вона потребує вигадок, але, користуючись
Отже, казка тут визначається із боку не форми, а змісту. З визнання, що казка може бути віршованій однакові підставах від прозаїчної, видно, що казку досі не відрізняють від билини. Можна вказати, що А. З. Шишков, наприклад, в “Розмовах про словесності між двома особами Аз і Букі” говорячи про казках, має на увазі билини.
Стає зрозумілим, чому М. М. Макаров у низці статей в “Московському телеграфі” і “Телескопі” під назвою “Здогадки історію російських казок” бачив можливості казати про “казках
Макаров перший намагався усвідомити казку через її минуле, через її історію, але це ми скажімо трохи згодом. Ці спроби відрізняються повної фантастичністю. Тож природно, що як серйозні наукові устремління були спрямовані те що, щоб зрозуміти існуючому матеріалі. Молодий І.
І. Срезневський, присвятив себе вивченню українських і фольклору, у невеликий статті “Погляд на пам’ятники українського народного словесности”119 стосується як української, а й російської казки.
Їм зроблено спробу класифікації казки, і було ця класифікація може бути зараз визнана вдалою, вона важлива тим, що спрямовує науку в правильне русло. Срезневський вже чітко відокремлює народну казку від билини, роману, повісті. У поняття “казка” вона вмикає побутові казки, анекдоти й казок про тварин.
Як представник українського демократичного романтизму, добре знайома з українською народної песнью, він перший усвідомлює народний характер казки, говорить про народної казці. І але він розуміє цей термін дуже широко, підбиваючи під нього, наприклад, “історичні спогади” і “події приватного життя”, самий факт визнання казки як народної маємо крок уперед. Отже, можна сказати, що 40-му років досягнуто деяке розуміння характеру народної казки.
Казку не ототожнюють з романом, повістю, притчею, билиною. Зрозумілий народний характер казки, розмаїтість складу казкового епосу, намічено одна з основних ознак її, саме “необычайность” предмета розповіді, зрозумілий характер казки як вимислу, не що видає себе за дійсність. Нарешті, зроблено перші, ще зовсім фантастичні спроби зрозуміти минуле казки. Щоправда, всі ці висловлювання розрізнені, не наведені у систему, є пануючими і супроводжуються іноді ще неправильними хибними уявленнями. Але тим щонайменше створено міжбанківську базу, яку міг би спиратися вже власне наукове вивчення казки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)