Дослідження американського життя в різних хронологічних зрізах (за творами Г. Міллера, Р. П. Уоррена, І. Шоу, Д. Селінджера, Дж. Апдайка, К. Воннегута, Дж. Хеллера, Р. Баха, С. Браун, Д. Стіл)
Самодур, сатир, деспот, егоїст, пророк – самозванець, бунтівник суспільного спокою і геніальний письменник, мудрець і провидець. Якими тільки епітетами не нагороджували Генрі Міллера! Він один з тих письменників XX ст., творчість яких завжди оцінювали неоднозначно. Його ім’я не згадувалося в більшості вітчизняних підручників з історії американської літератури. У той же час європейські та американські інтелектуали давно вже визнали його класиком. Ім’я письменника протягом багатьох років було символом чогось цинічного, непристойного.
Американський прозаїк, можливо, справив чи не наймогутніший вплив на сучасну літературу, проте офіційні критики з безглуздою впертістю й послідовністю довгий час нехтували його доробком. Це пояснювалося тим, що він став репрезентувати бурхливо проголошену “сексуальну свободу” останніх кількох десятиріч. Міллер – перший письменник, що спромігся писати про секс так природно й розлого, як романісти звичайно
“У мене ні роботи, ні заощаджень, ні надій. Я – найщасливіша людина у світі”. Генрі Валентайн Міллер прожив довге життя. Він народився в сім’ї нащадків німецьких переселенців 26 грудня 1891 р. у Брукліні. Міллери були забезпеченими, мали свій особистий будинок, могли дозволити утримувати вчителя музики для Генрі, регулярно поповнювати бібліотеку, підтримуючи любов сина до музики та читання. Молодша сестра Генрі – Лоретта – була несповна розуму, і після смерті батьків йому довелося про неї піклуватися протягом усього подальшого життя.
Після закінчення школи він вступив у Нью-Йоркський університет, але вже через кілька місяців покинув навчання, натомість пройшовши неповний курс історії мистецтва у Нью-Йоркському міському коледжі. У ці роки Міллер вперше закохався. Він зав’язав роман з жінкою, яка була на п’ятнадцять років старшою за нього.
У юності майбутній письменник змінив десяток найрізноманітніших професій, жодна з яких не мала продовження в його майбутній долі. Лише одному захопленню (окрім літератури) він зберіг вірність до кінця життя – живопису. Міллер захоплювався малюванням вже в зрілому віці. Перша виставка його робіт відбулася в 1927 р. в Нью-Йорку. Світ зустрів живописні спроби автора так само, як і літературні, – мовчанням. Коли наприкінці 60-х років XX ст. “Тропік Рака” став бестселером, а Г. Міллер опинився в зеніті письменницької слави, він став відомим і як живописець. Сам письменник дав відповідь на хвилююче всіх запитання, ким він був насамперед – письменником чи художником: “У мене справа відбувається так: малює ангел, а пише диявол”. Для Міллера – художника характерна була та сама свобода від загальноприйнятого і загальновизнаного, що й для Міллера – літератора.
Влітку 1917 року двадцятип’ятирічний Міллер, частково рятуючись від військової служби, вступив у свій перший шлюб з Беатрисою Сільвас Уікенз і став батьком доньки Барбари. Необхідність утримувати родину, поповнювати бібліотеку, фонотеку та інші життєві проблеми змусили його шукати високих заробітків. Він влаштувався управляючим у телеграфну компанію, де плідно накопичував матеріал для своєї майбутньої прози. Перші спроби в літературі (п’ять коротеньких оповідань у журналі “Чорна кішка”) вилилися в перший гонорар у 2 долари і 43 центи. І коли бос, дізнавшись про творчу активність свого співробітника, недбало кинув, що молодика, напевно, “непокоять лаври Гораціо Олжера”, автора популярних і надзвичайно сентиментальних історій про те, як усе в Америці сприяло тим, хто активно прагнув багатства, Генрі Міллер пообіцяв: “Я дам вам Гораціо Олжера таким, яким він став на другий день після Апокаліпсису…”. Один із дослідників його творчості зазначав: “Він прагнув писати так, аби витіснити Гораціо Олжера із свідомості північних американців”.
Між тим сімейне життя розвалювалося. Наприкінці літа 1923 року Міллер зустрів Джун Едіт Сміт, яка стала його другою дружиною і “енергетичним співавтором” усього, що він написав. Джун повністю змінила його життя. Вона наполягла на тому, щоб Генрі присвятив себе літературі. Фінансове забезпечення кохана письменника взяла на себе, працюючи навіть у дешевих кафетеріях і закусочних. Проте в своїх любовних почуттях Джун не була постійною, і Генрі Міллер з великими труднощами зносив усі подружні зради дружини.
У 1930 р. письменник переїхав до Парижа, куди в 20-х роках XX ст. перемістився із Нью-Йорка центр літературного і культурного життя. Про свої враження і життєві негаразди протягом перших місяців перебування в столиці Франції Міллер регулярно писав у листах своєму другу дитинства художнику Емілю Шнеллоку, які були своєрідним “провідником” по “Парижу Міллера”. Саме в цьому чарівному місті відбулися дві найважливіші події, які визначили подальшу долю письменника: знайомство з Анаїс Нін і поява на світ роману “Тропік Рака”. В одному з листів романіст писав другу про те, що “зміг би написати книгу за місяць, якби йому вдалося знайти стенографістку, якій можна було б диктувати в ліжку, а значить, працювати 24 години на добу”.
Йому пощастило, він знайшов письменницю Анаїс Нін, яка стала його музою і порадницею. Своєму знайомству молоді люди завдячували спільному другу Ричарду Осборну, який показав Анаїс перші начерки “Тропіка Рака” Міллера. Початком роману стала переписка, в якій проявилися їхні спільні інтереси. Нін пристрасно захоплювалася психоаналізом, і під її впливом письменник став робити розлогі записи всього того, що він міг згадати про своє дитинство: перші мемуари, перших друзів, перші страхи, амбіції і забобони. Все це пізніше лягло в основу його літературного автопортрету – роман “Чорна весна”. Об’єднував їх також спільний інтерес до творчості Д. X. Лоуренса і астрології. Міллер схвально ставився до літературних занять коханої. З приводу її літературних щоденників він якось підмітив, що в них “на півтора мільйона більше слів, ніж в усіх творах М. Пруста, разом узятих”, і вони “мають безмірно більшу цінність для світу”.
Коли письменник познайомився з Анаїс, то написав у одному з листів до друга Еміля: “Чи можеш ти собі уявити, що значить для мене кохати жінку рівну мені у усіх відношеннях”. Вперше романіст оцінив жінку за її інтелектуальність. Він захоплювався розумом, прозою Нін і, звичайно ж, тією сміливістю, з якою вона описувала у своїх щоденниках їхній роман. Але це кохання тривало недовго, бо вона не захотіла покинути свого чоловіка і стати мадам Міллер.
Паризький період життя Генрі Міллера став своєрідним етапом визрівання і становлення його творчої самобутності і майстерності. У 30-х роках у Парижі були написані й опубліковані найвідоміші твори письменника – “Тропік Рака” (1934), “Чорна весна” (1936), “Тропік Козерога” (1939), які склали разом своєрідну трилогію. До США доходили лише окремі примірники творів, заборонених як порнографія.
“Тропік Рака” був написаний за рік, але знайти видавця виявилось не так уже й легко. Єдиною гідною кандидатурою був власник видавництва “Обеліск прес” Джек Канан, який друкував “круту” на той час порнографію. Видавці підписали з Міллером контракт у 1932 р., після чого сміливість їх покинула через думки про можливі процеси і витрати, які могли перевищити прибуток. Шістдесят судових позивів проти видавців – за аморальність – викликала ця книга після виходу її у 1961 р. в Америці. У нашій країні, отримавши скандальну славу, твір побачив світ лише через більше ніж півстоліття.
Романи Генрі Міллера і справді вирізнялися повною сексуальною розкутістю, втім, до неї лише не зводилися. “Чорна весна” (книга Анаїс Нін), яка спочатку мала назву “Бог”, – авторські спогади про дитинство та юнацькі роки; “Тропік Козерога” (книга Джун) – про ранню нью-йоркську фазу життя. У “Тропіку Рака” йшлося про паризькі роки. Цей роман визнали автобіографічним, хоча в ньому більше вигадки, ніж реальності. Автор представив себе людиною без суворої моралі, з вільним серцем, їдким розумом і винятковим почуттям гумору. “Міллерові досягнення дивовижні: він напрочуд кумедний, не перетворюючи секс на комедію,… його слово – надзвичайно точне і поетичне, у його творах немає самовдоволеності”, – писав свого часу дослідник Карл Шапіро. Головний герой роману, як і сам письменник, бачив у сексі єдиний зв’язок між людьми. Однак не лише масштабність еротичних сцен привернула увагу читача до твору Міллера. Романісту вдалося передати захоплюючу і неповторну атмосферу передвоєнного Парижа, відтворити сам дух часу.
Проза письменника – це потік екстатичної свідомості, призначення якої – відчути та передати ритм життя. І тому не випадково Міллер звернувся до тіла – акумулятора життєвої енергії і джерела творчого напруження. Його цікавило все, що було пов’язане з найбільш сакральними пластами свідомості та людського буття.
Серед естетичних та філософських джерел, що вплинули на віртуальний світогляд письменника, була східна філософія. У його творчості виразно відбилася категорія “дао”, тобто “категорія істинного шляху”, сходження до найвищих життєвих цінностей. Доцільно також провести паралель між світоглядом Г. Міллера та східним поетом Іккю. За Іккю, творчість – важлива і корисна галузь людської практики, але не найвища в ієрархії життєвих цінностей; головне – мистецтво життя. Генрі Міллер же вчив сприймати життя, пропускаючи його крізь себе і, не відволікаючись на незначні цілі, псевдозавдання. Мета життя – це саме життя. Головна заповідь письменника – жити, відкрившись світу, сприймати добро і зло в його діалектичній єдності. Видатний американський прозаїк став живим оракулом, мудрим старцем, що вказав шлях спасіння від бурхливого моря життєвої суєти, від соціальних потрясінь і політичних катастроф індустріальної цивілізації, яку він глибоко ненавидів і всупереч якій жив несамовитим мандрівником.
З 1939 – по 1941 рік Генрі Міллер подорожував Грецією, вивчав Американський континент. Цей період у житті письменника став часом підвищеного інтересу до власної персони та творчості, а тому митець намагався поринути в стан спокою і безтурботності. Писав багато, але зовсім не те, чого від нього чекали видавці. Голлівудське літо 1941 року переконало його, що Каліфорнія – саме те місце, де він хотів би оселитися.
У 1945 році третьою дружиною Міллера і матір’ю його двох дітей (донька Валентина і син Генрі-Тоні) стала американка польського походження Яніна Марта Лепська. Вона не отримала від чоловіка того, чого очікувала, – розміреного сімейного життя. Письменник був противником будь-якої дисципліни, і в 1951 р., за спільною згодою, подружжя розлучилося.
Коли у 1938 році Генрі Міллер покидав Париж, його ім’я тільки починало поширюватися в Європі. До кінця Другої світової війни американського прозаїка вже вважали одним з найбільш відомих і популярних письменників сучасності. Коло шанувальників його творчості і особистості, захисників від нападів цензури постійно поширювалося: Андре Бретон, Жан-Поль Сартр, Джордж Оруелл, Лоуренс Дарел, Поль Елюар, Альбер Камю, Жорж Батай, Джон Апдайк та ін. Видання і перевидання книг Міллера, поява перекладів його творів німецькою, датською, шведською, французькою мовами – все це перетворило романіста на мільйонера і дало йому можливість здійснити в 1952 році семимісячну весільну подорож із четвертою дружиною Евою Маклюер. На відміну від Лепської, їй було за щастя стати помічницею людині, яку вона вважала генієм. Ева була гарною господинею, і Генрі відчував себе надзвичайно щасливим. Він писав друзям, що в нього розпочалося нове життя із жінкою, яка могла бути одночасно дружиною і другом. І головне – тепер він міг взяти до себе дітей.
Тим часом Міллер поновив стосунки зі своєю донькою від першої дружини Барбарою, з якою вони не бачилися понад тридцять років. Вона випадково дізналася про нього з преси, написала листа, потім вони зустрілися і ніколи вже не припиняли зв’язку.
Між тим число шанувальників американського романіста поступово зростало. Каліфорнійський період творчості став для Міллера доволі плідним. Він написав об’ємну трилогію “Милостиве розп’яття” (“Розп’яття троянди”), над якою працював протягом п’ятнадцяти років. У 1949 р. в Парижі вийшов перший том трилогії – роман “Сексус”. Наявність багатьох пікантних сцен у творі зробила абсолютно неможливим його видання у Штатах. Однак книги Генрі Міллера з шаленим успіхом продавалися в Європі.
У 1953 році в Парижі вийшов другий том трилогії – роман “Плексус” (“Сплетення”), Через шість років письменник закінчив останній том трилогії “Нексус” (“Узи”), який побачив світ у Парижі в 1960 році. Трилогія “Розп’яття троянди” стала унікальним людським документом, вмістивши, крім “міллеризмів” та автобіографічних мотивів, ті тони історичного спектра Брукліна і Нью-Йорка, які залишалися поза сторінками газетних видань.
У 1960 році Генрі Міллера запросили до складу журі Канського кінофестивалю. Поїздка на цей фестиваль поклала край тривалому сімейному щастю письменника. У Франції він зустрів свою стару знайому, відвідав разом з нею Мілан, Пізу, Флоренцію. Дізнавшись про цей зв’язок, Ева написала йому листа з вимогою розлучення. “Я на межі зриву, – писав романіст своєму другу, – справжній невроз. Почуваюся дуже самотнім. По суті, я перетворився на Вічного Скнару. Не знаю, куди діватися, що робити. Бувають дні, коли я думаю, чи не лягти до психіатричної лікарні. Тільки не розповідай, будь ласка, нікому про мій стан”.
Причину депресії, яка охопила Міллера в 1961 році, його біографи вбачали в тому, що він раптово зробився багатою людиною. Великий прибуток письменнику приніс роман “Тропік Рака”, який був легально надрукований у Сполучених Штатах Америки майже після тридцяти років від часу його написання. Цьому передувала довготривала боротьба за пом’якшення цензури і зміну загальноприйнятих правил у визначенні літературного твору як непристойного. Проте видання роману на батьківщині обернулося для письменника новою хвилею судових процесів. Остаточна заборона на друк творів Міллера в Америці була знята лише в червні 1964 року рішенням Верховного суду.
У травні 1961 року в Японії відбулася виставка картин митця. Багато в чому йому допомагала Хоні Токуда – 27-літня співачка із голлівудського ресторану, – в яку письменник одразу закохався. Він засипав її любовними листами. Японка спочатку не відповідала взаємністю, тому він намалював цілу серію акварелей під назвою “Безсоння”. Але все скінчилося добре, і незабаром Хоні стала “мадам Міллер”. “Я думаю, що в мені він покохав перш за все музиканта. Він був офіційно одружений п ‘ять разів, у загальній же кількості мав вісім дружин”, – згадувала вона. Коли Хоні стала дружиною Генрі, він малював щодня, як правило, наспівуючи, насвистуючи, а якщо був у настрої, то й пританцьовуючи. “Малювати – значить знову кохати, – сказав якось Міллер. – Тільки, коли ми дивимося закоханими очима, ми можемо побачити те, що бачить художник. Він – саме кохання, більше того, вільне від власництва. Митець мусить поділитися тим, що він бачить”. їхній шлюб тривав недовго, усього три роки, протягом яких Міллер задовольнявся роллю менеджера і фінансиста своєї дружини. Вона відновила життя семидесятилітнього дідуся: він займався її кар’єрою, возив до Парижу, оплачував усі забаганки юної красуні.
Генрі Міллер не з тих, про кого можна сказати, що він “доживав решту своїх днів…”. До кінця життя письменник не відчував нестачі у спілкуванні, його постійно оточували шанувальники і помічники. Тричі митця відвідувала Анаїс Нін, бували в гостях Дарел, Бренда Венус, Джек Ніколсон і навіть губернатор Каліфорнії Джері Браун. У 1976 р. французи нагородили Міллера орденом Почесного легіону, а в 1978 р. письменник розпочав кампанію по висуненню своєї кандидатури на Нобелівську премію і прилучив до цього усіх європейських видавців. Лауреатом 1979 р. став Іцхак Башевіс-Зінгер, і митець відверто порадів за письменника, творами якого в останні роки життя захоплювався.
Навесні 1980 року самопочуття великого американського романіста погіршилося, і в передчутті близької смерті він продиктував прощальні листи друзям – з особливою любов’ю Альфреду Перле і Лоуренсу Дарелу. 7 червня 1980 року Генрі Міллер тихо помер уві сні. Дітям він залишив у спадок більше ніж півмільйона доларів.
Довготривалий життєвий і творчий шлях письменника засвідчив, що він – невиправний бунтівник будь у чому. Його бунт – це не тільки виклик морально-етичним нормам та заборонам, а й захист абсолютної свободи особистості від суспільства. Критики завжди зараховували Міллера до кініків. Загальновідомо, що кінізм – це форма світогляду, для якої характерні заперечення, цілковите невизнання законів, норм, стереотипів, моралі, ідеології. Кінік не просто заперечував, він епатував сучасне йому суспільство своєю поведінкою та висловлюваннями. Етика кініків була насамперед негативною, такою, що перекреслювала загальноприйняті цінності і вимагала “відчуження від зла”, тобто поривала зі всіма моральними нормами, які освячували соціальне зло.
Справжня оригінальність Генрі Міллера полягала в розкритті та описі низки взаємопов’язаних поглядів на відносини статей, що, незважаючи на свою величезну поширеність та силу, ще ніколи (або ніколи так очевидно) не були відображені в літературному творі. Він перший з усією повнотою висловив давнє почуття зневаги до жінки. Решта його поглядів на сексуальні взаємини напрочуд традиційні.
Статі – це два ворожі табори, розуміння між якими неможливе, бо чоловік – особа інтелектуальна і сексуальна, а жінка – суто сексуальна, примітивна біологічна істота. На думку Генрі Міллера, лише чоловік був здатен розвивати культуру та розум.
Усіх жінок письменник поділяв на дві групи: “брудні” – ті, що поступилися своєю честю перед чоловічою сексуальністю, “чисті” – ті, що заперечували секс. Деякі з цих “чистих” жінок були просто чудовими (матері, кохані юнацьких літ тощо), проте решта – лише лицемірки, яких треба покарати і виставити на осуд. Долучаючись до сексуальності, жінка, на думку письменника, принижувала себе, а тому заслуговувала, щоб її паплюжили.
Ідеальна жінка для Міллера – повія, сексуальність якої регульована грошовими відносинами. Обернути жінку на товар, на думку романіста, – це не тільки приємна зручність для чоловіка (адже легше платити, ніж переконувати), а й досконала форма жіночого існування. Повія могла допомогти чоловікові “без зусиль пройнятися тим струмом, що знову дає відчути землю під ногами”. У неї завжди було правильне мислення: вона неосвічена й порочна, але вкладала в роботу все своє серце і душу. “Вона наскрізь і геть в усьому повія – і в цьому її чеснота”.
У більшості своїх романів Генрі Міллер висловив певні думки, здавна властиві чоловічій культурі: прагнення цілковито знеособити жінку, обернувши її на товар, на річ, перетворити жіночу сексуальність на здобич, яку можна дешево експлуатувати, втілити дитячі фантазії про чоловічу владу, не обмежену реаліями людського суспільства та складністю взаємин з іншими людьми.
Показовим у даному випадку став один з найкращих творів письменника – роман “Тропік рака”. Книга написана від першої особи у формі щирої, відвертої і напруженої сповіді бідного письменника – початківця, який уже другу осінь як емігрував до Парижа з Америки, де покинув свою дружину Мону. Він мешкав на віллі Боргезе разом зі своїм товаришем Борисом. До нього часто приїздила дружина, і разом вони полюбляли блукати вулицями прекрасного міста, сповнені спогадів про колишнє пристрасне кохання.
Царина діяльності головного героя дуже обмежена (працював коректором і час від часу давав уроки мови), проте більшу частину свого часу він відводив на написання книги, яку називав піснею і хотів присвятити чарівній подрузі Тетяні, бо не міг ніяк забути тих близьких стосунків, що були між ними. Герой часто бував у будинку коханої та її чоловіка Сильвестра, де збиралося вузьке коло друзів: Ван Норден, Карл Молдорф та ін.
Одного разу, блукаючи вулицями, Міллер пригадав, як колись такого ж чудового дня він зустрівся з повією Жермен. Ця жінка не відіграла особливої ролі в його житті, бо “кохати Жермен було так само безглуздо, як любити павука”. Вона допомогла йому ствердити власне егоїстичне “я” та послужила для задоволення його фізичного потягу: “Усі чоловіки, які були з тобою до мене, – баржі, що пропливали вздовж. їх корпуси і щогли – потік людського життя, що протікав через тебе і через мене, і через усіх, хто тут був до мене і буде після мене…”. Секс для Генрі – це гра, головне правило якої – отримати якомога більше, нічого не віддавши. Оргії, що їх автор подав нам як взірець свободи і щастя, – насправді лише сцени вияву авторитарної волі, де чоловікові надано абсолютну свободу дій.
Подібних правил гри дотримувався і друг Міллера Ван Норден, якому потрібні були жінки лише для задоволення плотських утіх: “Біда в тому, що я не можу закохатися, я дуже великий егоїст. Жінки допомагають мені лише мріяти. Я знаю, що це вада – як пияцтво або опіум”. Інший його друг, Карл, уже півроку листувався з багатою жінкою Ірен. Генрі допомагав йому писати листи, бажаючи “довести цей роман до логічного завершення”.
Незабаром у житті головного героя знову розпочався бурхливий роман з колишньою коханкою Тетяною, яка повернулася з Росії. “3 такими жінками, як Тетяна, в повному соку треба бути обережним. Розлучатися з нею було важко, це правда. Зазвичай я заводив її до маленької церковки, неподалік від редакції, і там, стоячи в темряві, ми обнімалися в останній раз… Тетяна хотіла, щоб я покинув роботу і цілодобово займався з нею коханням”. Нова пристрасть і палкі почуття заважали Генрі сконцентруватися на роботі, тому його звільнили.
Деякий час молодий письменник – початківець перебивався невеличкими гонорарами за періодичні статті, виступав у ролі фотомоделі, заводив нові знайомства з метою прожити за чужий кошт. Але незабаром йому прийшов виклик учителювати в одному з провінційних містечок. Не маючи педагогічного досвіду, він роздумував, як почати перший свій урок: “Про що я повинен розповідати? Про листя трави, про податкові перешкоди, про Декларацію незалежності, про останню війну гангстерів? Про що? Я розпочав урок з посвяти у фізіологію кохання”. Відтоді клас був завжди переповнений, а на уроках діяв принцип: запитуйте, що хочете.
Проведений тиждень у цьому містечку для Міллера видався вічністю: “Усе тут закам’яніло, думка застигла і вкрилася інеєм…”. Тільки навесні йому вдалося вирватися звідти – Карл сповістив, що звільнилося місце в газеті.
Повернувшись до Парижа, Генрі дізнався, що Філмор потрапив до божевільні, а Карл зблизився з дівчинкою 15 років. Він відвідав Філмора в лікарні і обурився з приводу того, що його друг збирався одружитися з повією Жаннет, яка била його і не дозволяла ніде баритися. Міллер вирішив допомогти другові виїхати до Америки без відома Жаннет. Філмор залишив йому гроші для коханої, але він вирішив трохи пожити красивим життям за чужий кошт.
У своєму романі автор підвів читача до висновку, що “в житті немає нічого, що могло б зацікавити людину хоча б на 24 години. Ми переживаємо мільйони життів у кожному поколінні, але не саме життя… Увесь світ – це сіра пустеля, килим із стін і цегли. Увесь світ зайнятий виробництвом. Неважливо, що він виготовляє. Головне – вперед! Час підганяє”.
– твір – бунт проти шляхетності;
– ідентифікація героя з особою автора;
– поєднання відвертості, грубості та крайньої правдивості любовних сцен з поезією;
– психологізм і лаконічна виразність описів;
– еротизм книг, шокуючи точність у відтворенні інтимних сцен;
– використання ненормативної лексики;
– секс – не мета, а засіб викриття, навіть епатажу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)