“Дощик у лісі”
Дрібний дощик монотонно шепоче по дахах, верхівках дерев, навіваючи дрімоту. Не хочеться залишати тепло затишної домівки, та все ж я вирішив сходити знайомою стежкою по гриби. Перший ліпший підберезник – його темний капелюшок здається мені глянцевим.
Потім я побачив лисички. Вони несподівано вигулькнули переді мною, наче впали з неба. Похиляючи за грибами, я не помітив, як зайшов у ліс далеко від стежки. Раптом я почув у кущах якийсь шурхіт. Я зупинився та не смів навіть ворухнутися, бо не міг зрозуміти, кого ж я зустрів, захопившись пошуком
Я почекав декілька хвилин і раптом побачив двох зайченят, які копошилися під низько схиленою гілочкою з лапатим листям. Це листя добре закривало зайченят від дощу, але вони були такі маленькі, що не могли зігрітися без тепла матері-зайчихи. Я ще трохи постояв на місці, а потім нахилився, щоб краще розгледіти маленьких лісових мешканців, яких несподівано зустрів на своєму шляху. Зайченята були ще настільки наївні, що вони навіть й не подумали від мене ховатися. Або не сховалися, тому що просто не відчували від мене загрози, бо я й сам ніколи не б не заподіяв їм шкоди. Я миттєво забув про гриби, пошукав
Ось така несподівана пригода трапилась зі мною в лісі. Додому я повертався вже не сам, і навіть дрібний дощик, який так і не припинився, не міг погіршити мій настрій, бо я був дуже радий за те, що зовсім випадково зміг врятувати малих зайченят. Я вирішив, що коли вини виростуть, то й тоді я залишу їх у себе, бо проживши деякий час серед людей, вони вже не зможуть вижити у дикій природі. Нехай собі живуть у нашій родині та радують мене і моїх батьків своєю безпосередньою поведінкою та надзвичайною веселістю.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)