“Добродії Головлеви” (Замітки)
У читацькому сприйнятті роману М. Е. Салтикова-Щедріна “Добродії Головлеви” (1875 – 1880) у наші дні виявилися деякі істотні особливості, що свідчать як про нові запити читача, так і про нові можливості прочитання цього добутку великого сатирика
По-перше, роман, як правило, викликає в сучасного читача, і зокрема в середовищі університетського студентства, сильні естетические враження
По-друге, він нерідко вступає в переклики з добутками сучасної прози. Так, у книзі В. Пелевина “Чапаєв і Порожнеча” (2000) читачі не раз убачали своєрідне
Сучасним роман Щедріна сприймається ще й тому, що це роман соціальний. Нагадаємо, жанр “Панів Головлевих” сам автор характеризував цілком виразно, називаючи “суспільним”. Сьогодні поняття “соціальне”, “суспільне”, “ідеологічне” наповнилося незмірно більше складним змістом порівняно з тим, якесь у ньому прочитували в другій половині XІX століття або
Нарешті, Иудушка, головний герой добутку, більше не лякає й не вражає читачів своєю крайньою незвичайністю. Читач роману всі частіше виявляється готів розділити думку видатного актора, що зіграв Иудушку на сцені, І. М. Смоктуновского, висловлене в усній бесіді й у головному состоящее в тім, що Салтиков-Щедрін писав не про якусь дивовижну людину, що коштує особняком серед людей, але про кожний з людей
В історико-літературних дослідженнях останнього років найбільшою мірою актуалізовані три аспекти вивчення роману. “Добродії Голів леви” продовжують розглядатися в контексті російського сімейного роману й сімейних хронік.1 Иудушка вивчається в статусі “ментального героя”. Але найбільш новим і перспективним серед дослідницьких підходів уважається порівняльне співвіднесення “Панів Головлевих” з євангельським – ширше – біблійним текстом. Названо й описані багато хто з біблійних образів, сюжетів, цитат, ремінісценцій, які навмисно, навіть підкреслено й відкрите письменник увів вроман.
Докладніше інших розроблена в науковій літературі тема “блудного сина”. Вона визнана наскрізний у романі. Відзначено, що всі герої добутку – тією чи іншою мірою “блудні сини”, їхні долі розкриваються в ключі біблійної притчі про блудного сина. Цей євангельський текст, як показано дослідниками, наділений у романі роллю архетипической.2
Однак зусилля вчених, початі в цьому напрямку осмислення роману, не тільки не наблизили, але ще більше віддалили “подія розуміння” добутку
Причини досить очевидні: художні функції біблійного “слова” в “Панах Головлевих” пояснюються не з художніх інтенцій і рішень автора, а із внетекстових подань дослідників. Втім, існують тільки два варіанти пояснень
Перший пов’язаний із традиціями російської критики XІX століття й історико-літературною наукою, що успадковувала ці традиції, XX століття. Будь-який елемент тексту Салтикова-Щедріна в даній традиції пояснювався під знаком того, що “Добродії Головлеви” – сатиричний добуток, автор якого тільки “викриває”. У силу традиції й у статті сучасного автора “Библеизми в структурі образа Иудушки Головлева” художня роль біблійних ремінісценцій убачається в тім, що вони виявляють “рівень культури післяреформеного помісного дворянства”, показують “”практичну” життя Священного писання” і контраст між моральним змістом джерела й, з іншого боку, ” приземленно-побутовим і навіть ханжеськи-цинічним його наповненням у вустах “пустослова” Иудушки”.
Інший, новий і продуктивне, напрямок пояснення художніх змістів, що витягаються Салтиковим-Щедріним з “цитування” священних текстів, розташовується в області православної філологічної критики. У роботі такого роду – статті І. А. Есаулова “Категорія соборності в російській літературі (до постановки проблеми)” – ми читаємо: “…дивне фінальне “пробудження совісті” Порфирія Головлева… відбувається в дусі православного подання про людину”.
Тут намічений, дійсно, ще не пройдений у науці шлях інтерпретації роману. Наведене положення дослідника вірно, але багато в чому тому, що воно очевидно. Герої “Панів Головлевих”, і по авторській волі, і в силу природних умов їхнього буття, належать миру православної культури. Далі неминучі питання. Чи можна затверджувати, і на підставі, яких художніх фактів, що совість Иудушки “пробудилася” настільки, щоб привести його до прощення? Чи можна знайти у романі доказу однієї з основних думок статті І. А. Есаулова? Звучить же вона так: “Центральний момент поетики роману – можливість спокути провини героєм і прощення його, пов’язане із цією спокутою. Прощення, безсумнівно, що відбулося у фіналі, має, підкреслено новозавітний характер”.
Аргументи на користь висловленої автором думки в статті є, обумовлені вони загальною ідеєю, затверджуваної дослідником, – ідеєю соборності російської культури. Яке, втім, відношення ця ідея має до поетики роману? Якщо визнати обоє названих І. А. Есауловим елемента поетики роману (“спокута” і “прощення”) центральними, треба відмовитися від погляду на роман як на “суспільну” драму (погляд і Салтикова-Щедріна) і не бачити в Иудушке трагічного героя, а зі спектра естетических переживань, викликуваних романом, виключити почуття причетності до високої трагедії. Читацька рецепція, необхідно уточнити, на противагу критиці постійно закріплює стійкість охарактеризованих нижче вражень
Залишаючись у рамках іманентного аналізу добутку, спробуємо показати сутнісні сторони високої трагедії в “Панах Головлевих” і визначити одне з умов сприйняття роману в якості естетического об’єкта
(1 votes, average: 5.00 out of 5)