Англійський письменник-реаліст, найвідоміший представник соціально-побутової прози XIX століття. Г. Честертон зазначав, що Діккенс мав два великі таланти – вміння писати смішне та вміння змальовувати жахливе.
Все це дійсно відображається в “Різдвяній пісні”. Основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі. Відбувається якась подія – і починається духовне відродження людини, яка забула, що вона створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток перетворюється на обличчя Джейкоба Марлі, що помер саме на Святвечір сім років
тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі Священного Писання, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого Марлі попереджає друга про наслідки життя без Божої іскри в душі, Духи Різдва ведуть Скруджа від дитинства до смерті, – і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари.
Доречно пояснити, що слово *Scrooge* у перекладі з англійської – скнара. Душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім’ям померлого компаньйона – Марлі. Автор змальовує Скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який
сидить в своїй промороженій конторі й не дозволяє, клерку купити хоч трохи вугілля. Який контраст з племінником Скруджа Фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого Різдва: “здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли… очі блищали, а з рота йшла пара”! Свого героя Діккенс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. “Твої губи дрижать, – промовив Дух. – А що це котиться по твоїй щоці?” Перший лід морозної глиби розтоплюється першою сльозинкою, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, що він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, що не сказав теплого слова своєму клерку. Після першої сльози Скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе – заплакав. І якщо спочатку він не вірить Марлі, а Духа Минулого Різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то Духа Прийдешнього Різдва він уже просить: “Веди мене куди хочеш… Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь”. І не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв Бобові Кречету.
П’ять строф “Різдвяної пісні в прозі” – це гімн на славу Різдва, “днів милосердя, доброти і всепрощення.., єдиних Днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, – навіть у бідних і знедолених, – таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили”.
