Диво-терем для бджіл (твір-опис процесів праці з власного досвіду)
-Бачив, Сашко, диво-тереми, в яких мешкають бджоли? – запитав мене якось мій дядько Василь. Він приїхав погостювати до нас з Писарівки, що знаходиться у Харківській області. З його розповідей я дізнався, що Село це з трьох боків оточують невеликі ставки, а з четвертого до нього впритул підступає старий хвойний ліс. Улітку золото пшеничних полів немов стискує ліс. Повітря тут духмяне, майже біля кожного будинку своя криниця з крижаною, якоюсь навіть хрусткою водою. На дахах хати – вигадливі коники, вікна, веранди і альтанки прикрашені дерев’яним
-Такого не може бути! – засміявся я у відповідь на слова дядька Василя.
-А ти не смійся, – сказав він. – Приїдеш до нас улітку на канікули, сам побачиш.
Улітку я приїхав у Писарівку. На вулицях будинки як будинки: добротні, затишні, доглянуті, є навіть кілька сучасних будинків.
-Де ж вони, диво-тереми з незвичайними мешканцями? – поцікавився я у дядька.
-Зараз все побачиш на власні очі.
Виявилося, що у казкові диво-тереми оселив бджіл сільський пасічник
-Бджоли у таких теремах дають мед як у звичайних вуликах, – зазначив
Пасічник. – А людині – радість. Зараз я будую черговий вулик. Якщо бажаєш, можеш мені допомогти, а якщо ні – просто подивишся.
Майстерня виявилася невеличким будиночком на краю села.
-Вулики виробляють із сосни, смереки, липи, – розповідав пасічник. –
Вони мають бути сухими і утримувати тепло.
Михайло узяв дошку, поклав її на довгий стіл і почав неквапливо і впевнено позначати розміри олівцем. Стінки вулика повинні бути завтовшки сорок п’ять міліметрів, висота – чотириста п’ятдесят міліметрів. Після розмітки Михайло розпиляв дошку, одержав потрібні заготовки. Потім за допомогою рубанка й інших столярних інструментів спритно перетворив їх на деталі. Взяв іншу дошку. З неї виготовив дно, кришку, гніздові рамки. В одній з деталей він зробив пічку – отвір, через яке бджоли влітатимуть і вилітатимуть.
На цьому Михайло свою роботу припинив, тому що треба було йти на пасіку до бджіл. Наступного дня я знову був у майстерні Михайла і бачив, як із соснових деталей вмілі руки пасічника збирають вулик: швидко, натхненно, весело.
-Але чому не терем? – запитав я.
-Зараз на пасіці двісті вуликів, – відповів Михайло, – і немає потреби кожен перетворювати на дивину.
Осіння галявина. Післяполуденна Я зрозумів, що праця пасічника вже сама по собі дивовижна. Мабуть, пасічник і має бути таким, як Михайло: добрим, уважним, майстром до всього здатним, закоханим у красу.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)