Дитячі роки. Панас Опанасович Фет

У документальній біографії його багато чого не зовсім точно – неточна й дата народження. Цікаво, що сам Фет відзначав як день свого народження 23 листопада. Місце народження майбутнього поета – Орловська губернія, Село Новоселки, недалеко від міста Мценска, родовий маєток батька, Панаса Неофитовича Шеншина. Панас Неофтович багато років свого життя, починаючи із сімнадцяти років, провів на військовій службі. Брав участь у війні з Наполеоном. За доблесть, виявлену в боях, нагороджений орденами. В 1807 році, через хворобу, пішов у відставку (у

званні ротмістра) і став служити на поприще цивільному. В 1812 році він обирається на посаду мценского повітового проводиря дворянства

Рід Шеншиних належав до древніх дворянських родів. Але богатим батько Фета не був. Панас Неофитович перебував у постійних боргах, у постійних домашніх і сімейних турботах. Може бути, ця обставина почасти пояснює його похмурість, його стриманість і навіть сухість і стосовно дружини, матері Фета, і стосовно дітей. Мати Фета, у дівоцтві Шарлотта Беккер, що належало по народженню до німецької заможної бюргерської сім’ї, була жінкою боязкої й покірної. У домашніх справах вирішальної

участі не приймала, але вихованням сина, у міру своїх сил і можливості займалася. Цікаво й почасти таємнича Історія її заміжжя. Шеншин був другим її чоловіком

До 1820 року жила вона в Німеччині, у Дармштадте, у будинку батька. Видимо, уже після розлучення з першим чоловіком, Иоганном Фетом, маючи на руках малолітню дочку, вона зустрілася з 44-літнім Панасом Неофитовичем Шеншиним. Той перебував у Дариштадте на лікуванні, познайомився із Шарлотой Фет і захопився нею. Скінчилося всі тим, що він умовив Шарлоту бігти з ним у Росію, де вони й обвінчалися. У Росії, дуже незабаром по приїзду, Шарлоту Фет, що стала Шеншиной, народила сина, нареченого Панасом Шеншиним і хрещеного по православному обряді

У дитинстві Фета було й смутне й гарне. Гарного навіть, мабуть, більше чим поганого. Багато хто з перших учителів Фета виявилися недалекими в тім, що стосується книжкової науки. Але була інша школа – не книжкова. Школа природна, непосредственно-жизненая. Найбільше навчали й виховували навколишня Природа й живі враження буття, виховував весь уклад селянського, сільського побуту. Це, безумовно, важливіше книжкової грамоти. Найбільше виховувало спілкування із двірськими, простим людьми, селянами. Один з них – Ілля Опанасович. Він служив камердинером у батька Фета. З дітьми Ілля Опанасович шанувався й важливістю, він любив наставляти їх. Крім його вихователями майбутнього поета з’явилися: мешканці дівочих – покоївки

Дівочі для юного Фета – це самі останні новини й це чарівні перекази й Казки. Мастерицею розповідати казки була покоївка Параска. Першим учителем російської грамоти, на вибір матері, став для Фета відмінний кухар, але далеко не відмінний педагог мужик Панас. Панас незабаром навчив хлопчика буквам російського алфавіту. Другим учителем був семінарист Петро Степанович, людина, видимо, здатний, що вирішив учити Фета правилам російської граматики, але так і не навчив його читатися

Після того як Фет втратився вчителя-семінариста, його віддали на повне піклування старого – двірського Пилипа Агофоновича, що займало при діді Фета посада перукаря. Будучи сам неписьменним, Пилип Агафонович нічому навчити хлопчика не міг, не при цьому змушував його вправлятися в читання, пропонуючи читати молитви. Коли Фету пішов уже десятий рік, до нього найняли нового вчителя-семінариста, Василя Васильовича

При цьому – для користі у вихованні й навчанні, для порушення духу змагання – вирішено було вчити разом з Фетом також і приказчикова сина Митьку Федорова. У близькому спілкуванні із селянським сином Фет збагатився живим знанням життя. Можна вважати, що більше життя поета Фета, як і багатьох інших російських поетів і прозаїків, почалася встречею з Пушкіним. Вірші Пушкіна заронили в душу Фета любов до поезії. Вони запалили в ньому поетичний світильник, розбудили перші поетичні пориви, далечіні відчути радість високого римованого, ритмічного слова. У будинку батька Фет прожив до чотирнадцяти років

. В 1834 році надійшов у пансіон Крюммера у Верро, де він многому навчився. Один раз Фету, що до того носив прізвище Шеншин, прийшов лист від батька. У листі батько повідомляв, що відтепер Панас Шеншин, відповідно до виправлених офіційних паперів, повинен іменуватися офіційними паперами, повинен іменуватися сином першого чоловіка матері, Іоанна Фета, – Панасом Фетом. Що ж відбулося? Коли Фет народився і його, по тодішньому звичаї, хрестили, він був записаний Опанасовичем Шеншиним. Справа в тому, що Шеншин обвінчався з матір’ю Фета по православному обряді лише у вересні 1822 року, тобто через два роки після народження майбутнього поета, і, виходить, законним батьком його вважати не міг. Початок творчого шляху. Наприкінці 1837 року, за рішенням Панаса Неофитовича Шеншина, Фет залишає пансіон Крюммера й відправляє в Москву для підготовки до надходження в Московський університет. Перш ніж Фет надійшов в університет, він протягом напівроку прожили, провчився в приватному пансіоні Погодина. Вирізнився Фет при навчання в пансіоні й вирізнився при надходженнях вуниверситет.

Спочатку Фет надійшов на юридичний факультет Московського університету, але незабаром передумав і перейшов на словесне відділення. Серйозне заняття стихотворчеством починається у Фета вже на першому курсі. Вірші він записує в спеціально для того заведену “жовтий зошит”. Незабаром кількість складених віршів доходить до трьох десятків. Фет вирішує показати зошит Погодину. Погодин передає зошит Гоголеві. А через тиждень Фет одержує від Погодина зошит назад зі словами: “Гоголь сказав, це безсумнівне дарування”. Доля Фета не тільки гірка й трагичная, але й щаслива. Щаслива вже тим, що великий Пушкін першим відкрив йому радість поезії, а великий Гоголь благословив на службу їй. Вірші зацікавили однокурсників Фета. І в цей час Фет познайомився з Аполлоном Григор’євим. Близькість Фета з А. Григор’євим ставала усе більше тісною й незабаром перейшла вдружбу.

У підсумку Фет переїжджає з будинку Погодина в будинок Григор’єва. Пізніше Фет зізнався: “Будинок Григор’євих був істиною колискою мого розумового я”. Фет і А. Григор’єв постійно, зацікавлено душевно спілкувалися один з одним. Робили вони підтримку один одному й у важкі хвилини життя. Григор’єв Фету, – коли Фет особливо гостро почував відкинутість, соціальну й людську неприкаяність. Фет Григор’єву – у той годинник, коли була відкинута його любов, і він готовий був бігти з Москви Всибирь.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Дитячі роки. Панас Опанасович Фет