Динаміка образу Атилії в оповіданні М. Павича “Дамаскін” М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД
ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД
Динаміка образу Атилії в оповіданні М. Павича “Дамаскін”
Образ Атилії, дочки пана Ніколича, у творі, мабуть, найцікавіший, якщо не головний. З його допомогою автор розкриває провідні проблеми твору: проблему духовності і “необхідності сходження драбиною” духовного самовдосконалення людини, проблему гріха і спокути за нього.
У творі багато символів, які допомагають зрозуміти і сутність образу, і думку автора. Так, ріка, яку
З самого початку героїня викликає інтерес як у читача, так і в інших героїв твору: “Атилія намалювала очі й вії своїм грудям. Вони дивилися крізь вуаль на гостей кожна у свій бік, трохи сизоокі, але обворожливі, з блискуче-зеленими зіницями”. Дівчина виглядає одночасно і невинно, й еротично, що привертає до неї увагу.
Образ Атилії загадковий і таємничий. Вона поливає квіти музикою, говорить про те, що є пісні, книжки, картини або будинки, що вміють любити або не любити людей,
Спроби розгадати цей образ породжують безліч тлумачень, хоча розгадку його слід шукати у самого Павича. У цьому разі слід звернутися до тексту “Хозарського словника”. У романі є героїня Атех, дві перших букви імені якої збігаються з двома першими літерами імені Атилія. Це хозарська принцеса, чиє ім’я тлумачиться як “назва чотирьох станів свідомості у хозарів”. Наприклад, перша літера означає “Верховну корону, мудрість, погляд угору і погляд донизу, як між матір’ю й дитиною”. Друга літера означає наречену і пов’язана з підмітанням мітлою, отже, “руйнування нечисті і повернення невірних, а також втілює силу…”
Враховуючи це, можна припустити, що Атилія – втілення Мудрості, Софії, Вічної Жони, Нареченої, Думки. Тоді стає зрозумілим, чому вона розповідає Дамаскіну про те, що той є її сином. Лествичнику вона “як донька”, а Дамаскін – її син.
Батько Атилії, через гріхи якого було зупинено будівництво храму, так і не змінився. Його дочка ще на початку твору сказала йому, що його справи має закінчувати сама. Вона спокутувала його гріхи. Першим кроком очищення для неї стали щирі сльози: “Атилія плакала над урнами, встановленими колись уздовж доріжок нещасним Шуваковичем для збирання сліз”.
Але найголовнішим її кроком було повернення будівельникам батькового боргу і покаянний лист Йовану Лествичнику.
Перед цим героїня отримала послання від Дамаскіна, який зашифрував його у назвах меблів. За допомогою циркуля та компаса Атилія здогадується, що їй потрібно їхати в монастир. Там її добре прийняли. Після повернення додому Атилія розраховується з боргами батька, вибачається перед будівничими.
Потім героїня розуміє, що її знов кличе Дамаскін. Розгадавши послання будівничого, вона знайшла дорогу до щойно збудованого храму Введення, який, як виявилося, належав їй. Священик вручив їй дві обручки – подарунок від двох Йованів та відрубаний палець у скриньці.
На початку твору зазначалося, що у новелі є велика кількість деталей, котрі через їх символічне значення “підказують” читачеві шлях до, розуміння твору. У зв’язку з цим потрібно сказати про таку символічну деталь, як циркуль. Теслярський циркуль у Павича є символом виміру життєвого шляху героїв, указує вибір напрямку цього шляху. Але щоб зрозуміти напрямок руху, потрібна внутрішня духовна праця, щиросердність, чуйність і доброта. Атилії властиві такі риси: вона серцем відчувала, що всім на землі керує кохання, ще в дитинстві виростила у сні і в уяві дитя, вона любить усе живе на землі.
Циркуль – інструмент для креслення досконалого кола. У середні віки був символом космічного ладу і запланованої дії. Особливе значення йому надавала таємна традиція будівництва соборів. У давніх книгах зображено Творця, який креслить земні кола. У вільних каменярів розведені під прямим кутом ніжки циркуля вказують на ідеальний баланс духу й тіла. Кут над циркулем символізує перевагу матеріального, проникнення або перехрещування – рівновагу духовного та матеріального, циркуль над кутом – володіння духовним. А це означає, що матеріальний світ відображає світ духовний, що всі події у житті людини залежать від чистоти її помислів, а шлях до храму лежить через покаяння і спокуту гріхів.
В Атилії її пошук свого шляху також пов’язаний із цим символом: саме за його допомогою вона розгадує послання Дамаскіна і рухається у правильному напрямку.
Так, за допомогою образу Атилії, динаміки її внутрішніх змін Милорад Павич підводить читача до думки, що, обираючи свій життєвий шлях, треба прагнути моральної чистоти (будувати храм на небі), будувати храм у власній душі, і лише за цієї умови людина буде щасливо жити.
Атилія розгадала таємничі знаки Дамаскіна і за допомогою залишеного будівничим циркуля знайшла дорогу до храму, збудованого для неї.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)