ДЕ РАДА, Ієронім
(1814 – 1903)
ДЕ РАДА, Ієронім (De Rada, Jeronim – 29.11.1814, с. Макк’я – Альбанесе, Італія – 28.02.1903, там само) – албанський поет.
Зачинатель романтизму в албанській літературі й один із визначних представників національного відродження в Албанії, Де Рада народився у калабрійському селі Макк’я – Альбанесе, що в італійській провінції Козенца. Після закінчення семінарії, де він здобув грунтовну літературну освіту, захопився збиранням фольклору в рідних місцях, почав займатися юридичною діяльністю в Неаполі. У 1837 р. Де Рада взяв участь
Першим твором Де Рада була поема “Пісні Мілосао” (“Kenget e Milosaos”), яка вийшла друком (мовою оригіналу та в італійському перекладі) у 1836 р. і залишилася шедевром албаномовної поезії. “Пісні Мілосао, сина правителя Шкодри” – поема про кохання
Поема складається з 30 невеликих пісень, кожна з яких передає якийсь епізод ліричної історії двох головних героїв. Автор змальовує їх на фоні мінливих станів природи, настроїв, химерно поєднуючи сни з яскравими картинами життя та побуту. Розвиток сюжету лише вгадується за ледь вловимими ліричними акцентами, за окремими мініатюрними сценками, за короткими діалогами з багатозначним підтекстом, за уривчастими спогадами головного героя.
Любовна лінія поеми приваблює свіжістю ліричного почуття, психологічною тонкістю при передачі душевних порухів. Проте душевне хвилювання, пов’язане з романтичним коханням, – лише складовий елемент складного художнього цілого. У поему включені роздуми юного поета про вічні питання кохання та смерті, про те, що для людини повинно бути головнішим – особисте щастя чи обов’язок перед батьківщиною, про смисл життя, красу. Зримо представлені і два незалежні від людських доль, вічно існуючі та вічно мінливі елементи – природа та час. Природу поет змальовує у її нев’янучій красі, з вічно оновлюваною зеленню, в ароматах свіжого літнього ранку, сяючого голубінню неба і квітів льону, у золоті достигаючого винограду, у гірському пастушому стійбищі, з його нічними шарудіннями й овечим меканням, в осінній мжичці. Час у поемі – головний і невблаганний фактор, вісь, на якій розташовані всі події сюжету – кохання від перших боязких зустрічей до повноти земного щастя, потім крах щастя і в результаті – порушення героєм суворого обов’язку (відхід в особисте життя) – покутування смертю. На фоні руху часу виникають і фатально розв’язуються долі героїв. Утверджуючи це як загальний закон людського буття, автор з допомогою свого героя ставить і вирішує питання про збереження слідів прожитих життів у пам’яті поколінь. Саме цей аспект проблеми часу виявляється у поемі “Пісні Мілосао” основним і організуючим.
Свідчення самого Де Рада дало історикам албанської літератури підставу говорити про вплив, який справив на його поезію арберешський фольклор (“арбереші” – давня етнічна самоназва, збережена албанцями Італії та Греції). Поет дійсно використав традиційне для албанського фольклору поєднання 8-складового та 6-складового розмірів, писав вільним віршем, без рим і без строфічного поділу, взявши за взірець популярний в італійських арберешів жанр короткої балади. І все ж таки він не намагався стилізувати “Пісні Мілосао” під народні. Правильніше, він не потребував цього, оскільки сам виріс у живому середовищі арберешських народнопоетичних традицій, і опертя на ці традиції було для нього природним і органічним.
Не підлягає сумніву зв’язок ранньої творчості Де Рада з колом ідей, які надихали італійських романтиків. Європейська – і, зокрема, італійська – література була тим живильним середовищем, у якому формувалася творча самосвідомість поета. “Пісні Мілосао” органічно вписалися у потік загальноєвропейського літературного руху поч. XIX ст. і є одним із найсвоєрідніших відгалужень романтичного напряму. Цей твір залишився абсолютно автономним явищем в історії албаномовної літератури. У тому числі і для самого Де Рада ці пісні його молодості залишилися єдиними та неповторними.
На початку 40-х pp. Де Рада написав поему “Пісні Серафини Топії” (“Kenget є Serafina Topise”, 1843). Це був перший варіант роману у віршах про долю середньовічної жінки вельможного албанського роду. Через перипетії її життя та нещасливого кохання Де Рада сподівався змалювати картину албанського суспільства XV ст., тобто епохи Скандерберга – національного героя Албанії, котрий звільнив частину території країни від османського іга. Проте чергування романтичних епізодів не було прикрашене ні історичним колоритом епохи, ні безпосередністю ліричного переживання. Поема “Пісні Серафини Топії” стала початком спроб створення національно-історичної епопеї, де Де Рада вже не досягав поетичних висот свого першого твору. “Пісні Мілосао”, які вийшли друком із додатком італійського перекладу, мали успіх не лише в арберешів Італії, а й у ширшому літературному середовищі. Відомі схвальні відгуки ряду сучасників, у тому числі А. де Ламартіна та Ф. Містраля.
Проте Де Рада зажив слави серед своїх співвітчизників і як збирач та видавець арберешського фольклору, редактор періодичних видань, автор багатьох публікацій загальнокультурного та політичного характеру, а також поем, у яких романтично ідеалізувалося албанське середньовіччя.
У 1866 р. Де Рада видав зібрання албанських фольклорних текстів з італійськими перекладами, назване “Рапсодії албанської поеми”. Один із найзначніших пізніх творів Де Рада – поема “Нещасний Скандербег” (“Skenderbeu і pafat”, 1886). У ній поет змалював широку картину життя і боротьби албанського суспільства 1-ої пол. XV ст. Поема складається із 32 пісень, пов’язаних образом Скандербега. Де Рада не стилізував свій твір під народний епос, хоча фольклоризм сюжетів і деяких стилістичних засобів помітний.
В Албанії творчість Де Рада стала відомою вже після його смерті. Нині він входить в історію албанської літератури як один із її класиків, перш за все завдяки поемі “Пісні Мілосао”.
За А. Десницькою
(1 votes, average: 5.00 out of 5)