Давня українська література (XIV – XVIII ст.)
ІІ. Старе українське письменство
Давня українська література (XIV – XVIII ст.)
Література XIV – XV ст.
Період переписування давніх творів та укладання книг-зводів (“Літопис руський”, “Києво-Печерський патерик”, “Литовський літопис”, “Короткий київський літопис”, “Хождєнія Данила Паломника” тощо).
Оригінальна література: послання, повчання митрополита Фотія, Григорія Цяблака, Перекладна література з грецької, сербської, болгарської мов, наприклад, сербська повість “Александрія”.
Період кінця
Це період організації церковно-освітніх товариств (братств), шкіл з викладанням староукраїнською мовою.
Розпочалося книгодрукування (церковнослов’янською, а згодом і українською мовами). Створюються і рукописні книги (Пересопницьке Євангеліє). Розвивається мовознавство (перший буквар староукраїнської мови Лаврентія Зизанія, “Граматика словенська “Мелетія Смотрицького, “Лексикон…
У зв’язку зі створенням так званої уніатської (греко-католицької) церкви особливого значення набула полемічна література. Полеміка (від. грец. “войовничий, ворожий”) гостра суперечка під час обговорення, з’ясування яких-небудь проблем, питань.
Полемічна література кінця XVI початку XVII ст. являла собою публіцистичну дискусію між прихильниками й противниками унії.
– Іван Вишенський “Послання до єпископів”;
– Петро Скарга “Про єдність церкви Божої”;
– Герасим Смотрицький “Ключ царства небесного” (1587);
– Василь Острозький (Суразький) “Книжиця” (1588);
– Стефан Зизаній “Казання св. Кирила…” (1596);
– Христофор Філарет “Апокрисис” (1598);
– Захарій Копистецький “Палінодія, або Книга оборони” (1622) та інші.
Українське бароко виникає на межі XVI XVII ст. (породжене кризою Відродження) і розвивається протягом двох віків.
Бароко (від італ. “химерний, вибагливий”) стиль в архітектурі й мистецтві, для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність; метою є справити сильне враження, викликати зворушення, хвилювання. |
Характерні риси українського бароко:
– духовні (релігійні) складники переважають над світськими;
– широко задіюються антично-міфологічні образи: релігійна лірика перебуває під охороною давньогрецьких муз, Пресвята Діва часом ототожнюється з Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна тощо;
– співіснують два гатунки стилю: “високе” бароко (“серйозне”, пов’язане з книжною традицією) і “низове” (жартівливо-бурлескне, пов’язане з народною стихією творчість мандрівних дяків, інтермедії, вертепи).
Жанри українського бароко:
– полемічна література (твори І. Вишенського);
– “низькі” комедійно-гумористичні жанри (шкільна драма, різдвяні й великодні вірші-травестії);
– “середні”, “вищі” жанри (риторична проза К. Острозького, М. Смотрицького);
– епіграматична поезія (Л. Баранович, К. Зіновіїв, І. Величковський); ораторська проза (проповіді І, Галятовського, Д. Туптала, С. Дворського);
– емблематична література, (що характеризується унаочненням абстрактних понять та ідей) (творчість Г. Сковороди);
– історико-мемуарна проза (“Історія Русів”, “Літопис” Самійла Величка); пісенно-інтимна лірика (панегірики, світська лірика: елегії, пісні).
Панегірик (від гр. “похвальне слово на урочистих народних зборах”) – жанр ораторської і поетичної творчості, своєрідний гімн на честь певної особи. Епіграма (від гр. “напис”) – коротенький злободенний сатиричний вірш, спрямований проти якоїсь особи чи негативного суспільного явища. |
Визначні представники українського бароко:
Іван Вишенський письменник-полеміст, автор трактатів, і послань; представники проповідницької прози Мелетій Смотрицький, Іоанникій Галятович, Лазар Баранович. Дмитро Тугітало та ін.;(Григорій Сковорода – філософ, поет, просвітитель, музикант.)
Проза
Мелетій Смотрицький (син Герасима Смотрицького)
Творча спадщина: “Граматика словенська”, “Тренос, або Плач єдиної святої Вселенської апостольської східної церкви” (дід псевдонімом Теофіл Ортолог).
Ідея твору: українець буде щасливим, якщо житиме за Божими заповідями, буде вірним рідному краєві.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)