Марко Вовчок – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII

ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ.

Марко Вовчок (1833-1907)

Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко; літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі

У своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, жила в Чернігові, Києві, Немирові.

Незабаром виїхала до Франції, оселилась у Парижі. Повернувшись до Росії, жила в Петербурзі, співробітничала в журналі “Отечественные записки”. Пізніше разом з другим чоловіком М. Лобачем-Жученком мешкала в різних регіонах Російської імперії. Померла письменниця 28 липня 1907 р. в Нальчику.

Творчість Марка Вовчка розпочалась у другій половині 50-х рр. Свої найкращі оповідання з українського народного життя письменниця створила під час перебування в Немирові. Написані тоді твори побачили світ як окрема збірка під назвою “Народні оповідання” (1857). У них авторка звернулася до теми жіночої недолі, зумовленої

соціальним безправ’ям. Вона рішуче виступила проти соціальної дискримінації народних мас. У повісті “Інститутка” Марко Вовчок гостро критикує кріпосну систему, що згубно позначається не лише на житті пригноблених, але й на моральному обличчі самих кріпосників.

Перу письменниці належить також чимало творів, написаних російською і французькою мовами.

“Марко Вовчок пізнавальних завдань не ставить. Своєю “Інституткою” вона не стільки хоче подати типові явища минулого в їхній історичній зумовленості та генезі, скільки викликати співчуття до поневірених. Коли реалістична повість має перед собою в далекій перспективі ефект соціологічної студії, насичена сентименталізмом “Інститутка” Марка Вовчка, ставлячи наголос на моментах моральних (жорстоке серце панночки і т. п.), справляє скоріше враження проповіді “слова о злых женах”.

Використання народнопоетичних матеріалів, заняття етнографа поклали свою печать і на стиль Марка Вовчка. Вона немов колекціонує у своїх писаннях поетичні образи, народні приказки, рідкісні слова й граматичні форми, а звідси прянощі, поетична напруженість, піднесеність її стилю”.

(Зеров М. К. Твори: В 2 т – К., 1990.- Т. 2- С 231-232.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Марко Вовчок – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII