Д. Ллойд Джордж: історичний портрет
Девід Джордж ( 1863-1945), пізніше відомий під прізвищем Ллойд Джордж, народився в родині вчителя. Рано втративши батьків, він виховувався в дядько Ллойда, власника невеликої шевської майстерні в закутковому валлійському селі. Девід самоуком опанував качани юриспруденції, вступивши до адвокатської контори й ставши співпрацювати з місцевою пресою. В 27 років він стає депутатом парламенту, і незабаром молодий валлієць звернув на собі увагу неабияким ораторським талантом, активністю й незмінною кмітливістю.
Ллойд Джордж заживши слави бунтаря.
Обійнявши посаду міністра торгівлі й промисловості, Ллойд Джордж зумів запобігти кільком великим страйкам, виступивши посередником на переговорах між підприємцями й робітниками. За його ініціативою в 1906 р. парламент заборонивши промисловцям висувати тред-юніонам поклич щодо збитків від страйків, а згодом створено королівську (державну) комісію для посередництва в трудових конфліктах на виробництві.
Головного
В 1907 р. ліберали провели через парламент новий закон про компенсацію при нещасливих випадках на виробництві. В 1908 р. було запроваджено 8-годинний робочий день для гірників і встановлено пенсії для робітників з 70-літнього віку. В 1909 р. в Англії було законодавчо встановлено мінімум заробітної плати, а в 1911 р. запроваджено державне соціальне страхування за хворобою, інвалідністю й безробіттям. Кошти для страхування надходили з державного бюджету, вносилися підприємцями й самими робітниками.
Пост міністра фінансів, зайнятий в 1908 р. в уряді Г. Асквіта, дозволивши Ллойд Джорджеві активніше впливати на політику уряду. Алі перший же проект бюджету, подань їм до парламенту, зіткнувся з лютим опором консерваторів. Проект передбачав значне збільшення податків із заможних верств населення для фінансування зростаючих військових видатків та нових соціальних програм і зачіпав насамперед інтереси великих землевласників.
Боротьба навколо бюджету втягнула уряд лібералів у затяжний конфлікт з палатою лордів, який закінчився 1911 р. прийняттям нового закону про парламент. Повноваження верхньої палати було значно обмежено, вона взагалі позбавилася права втручатися в бюджетні питання. Інші законопроекти вона могла затримувати лише двічі; якщо ж палата громад приймала їх утретє, смороду ставали законами й без санкції лордів.
Піднесення визвольного рухові в Ірландії й залежність від голосів ірландських депутатів змусили уряд лібералів внести в 1912 р. на розгляд парламенту новий білль про гомруль. Однак і цього разу консерватори зустріли законопроект у багнети. Смороду зажадали розчленування Ірландії й виведення з-під юрисдикції майбутнього ірландського парламенту її північно-східної частини – Ольстера, де проживали протестанти – нащадки англійських переселенців. Хоча закон про гомруль було прийнято 1914 р., Ольстер виключався зі сфери його дії, а Війна, що саме розпочалася, дала урядові привід відкласти його здійснення.
^4) Колоніальні загарбання Англії. Втрата промислової монополії й загострення конкуренції на світовому ринку наклали відбиток на зовнішню політику Великої Британії. Одним з головних її завдань стає зміцнення й розширення колоніальної імперії. Невтримні загарбання втягнули Англію в гострі конфлікти з усіма великими державами й погіршили її міжнародне становище. В 1898 р. англо-французьке колоніальне суперництво в Африці ледь не призвело до війни між двома країнами.
В 1899 р. британський уряд спровокував англо-бурську війну, яка тривала два з половиною роки. Військова потужність Англії незмірно перевищувала сили бурських республік, алі розрахунки агресорів на “воєнну прогулянку” не виправдалися. Наприкінці 1899 р. бури з їм двох важких поразок, що змусило британське командування перекинути на південь Африки 450-тисячну армію. Бури продовжували опір, вдало застосовуючи тактикові партизанської війни. Алі сили були нерівні, і 1902 р. війна закінчилася приєднанням Трансваалю й Оранжевої до англійських володінь у Південній Африці.
Війна коштувала Англії 6 тис. убитих, 23 тис. поранених і 16 тис. померлих від ран. Гнітюче враження справило в країні повідомлення про жахи винайдених британською вояччиною концентраційних таборів. За роки війни від голоду й хвороб у них померло 20 тис. бурів, в основному старих, жінок і дітей.
Намагаючись зміцнити єдність Британської імперії, англійський уряд надавав “білим колоніям” (населеним європейськими переселенцями) статус домініону, тобто самоврядної території. Слідом за Канадою, що мала статус домініону з 1867 р., права самоврядування дістали Австралія, Нова Зеландія (1907) і Південна Африка (1910). Починаючи з 1907 р., британський уряд ставши регулярно збирати імперські конференції для консультацій з домініонами в найважливіших питаннях зовнішньої й внутрішньої політики.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)