Цілюща сила пісні і любові
Скільки з уст нашого народу можна почути різних легенд, переказів, пісень, приказок, оповідок – трагічних і смутних, веселих і безжурних!
Кілька років тому в Чигирині від сивої бабусі, яка сиділа на ослоні у своїй тісненькій хатині серед барвистих рушників, вишитих її сухими жилавими руками, я почув зворушливу легенду.
Жила в одному містечку дівчина-красуня – струнка, чорноброва. Вона знала безліч старовинних пісень і співала їх так, що навіть людина, яка й мови української не знала, танула серцем, бо відчувала в тих мелодіях і словах
І тільки тоді, як звільнився край Чигиринський від фашистів, приніс листоноша жаданий трикутничок. Але це друзі Тихона писали, що лежить її суджений у далекому лазареті смертельно поранений. Називає адресу, кличе Олену, просить привезти води з джерела, що на Замковій горі, благає долю, аби Оленин голос почути і народною піснею свою душу наповнити. Швидко зібралася дівчина
Ой у лузі та ще й при березі червона калина…
І з тим її співом, її сердечним голосом усе ясніше розплющувалися карі очі коханого, а на його блідому, змарнілому обличчі тепло світилася усмішка.
А коли забирала Олена додому немічного каліку, лікар-хірург відкликав її та сказав наодинці: “Це не ми, а ваша любов, ваші пісні врятували солдата від смерті”.
– Чудова Легенда, – сказав я бабусі. – Зараз та дівчина, мабуть, як і ви, – старенька та сива?
– Ні, – усміхнулася бабуся, – вона залишилася молодою. Любов і пісня вберегли її від старості. Пізніше я поцікавився в одного з чигиринських журналістів, чи не чув він такої легенди.
– Як не чув? Та ж ви розмовляли з її героїнею, Оленою Прокопівною, матір’ю шести синів. Шкода, Тихін Іванович торік помер.