“Чужий для всіх…” (образ Євгенія Онєгіна)
Євгеній – людин з вищого петербурзького світла. Його дитинство проходить під опікою іноземних гувернерів, які вчать його всьому “жартуючи”, не докучаючи “мораллю строгої”. Онєгін цілком володів всіма тими науками, які були необхідні в суспільстві:
Він по-французькому зовсім
Міг висловлюватися й писав;
Легко мазурку танцював
И кланявся невимушено…
Онєгін уміє все, що відповідає вимогам моди. Ресторани, клуби, бали, балет – от чим він займає свій час. Автор називає свого героя “почесним громадянином лаштунків”,
Єдиним іншому Онєгіна стає Володимир Ленский, але автор дуже точно визначає характер їхніх відносин: “від робити нема чого друзі”. Між героями немає духовної близькості, та й звідки вона може узятися, якщо думки Онєгіна займає тільки сам Онєгін. Не зумів зрозуміти Євгеній і чистоту жагучого почуття Тетяни Ларіній. “…Я не створений для блаженства” – так відповідає Онєгін, помічу, дуже в дусі модних у його час романів. Виниклий у ньому в першу мінуту після прочитання листа Тетяни “чувствий запал стародавній” знову ж був погашений, тому що так було привычнее. Взагалі, Історія відносин Онєгіна з людьми доводить, що герой Пушкіна постійно відчував свою перевагу над іншими, може бути, не без підстав, але ця перевага робить його “чужим для всіх”.
Онєгін – людин, що інтелектуально піднімається над юрбою. Їм володіє прагнення на щастя й волю, але волю цю він розуміє як “волю для себе”. Конфлікт героя роману з навколишньою дійсністю заснований лише на тім, що ця дійсність заподіює страждання йому особисто, перешкоджає саме його щастю. У восьмій і дев’ятій статтях про Пушкіна В. Г. Бєлінський характеризує Онєгіна як страждаючого егоїста, і це, на мій погляд, дуже точне визначення. Євгеній страждає, тому що його життя зложилося не так, як він би того хотів, але він не може зрозуміти, що щастя полягає в умінні бути серед близьких людей: відданого друга, що любить жінки.
Чужий для всіх, нічим не зв’язаний, Я думав: вільність і спокій Заміна щастю. Боже мій! Як я помилився, як покараний! – викликує герой, що відчув борошна теперішньої любові. Але прозріння наступило занадто пізно: убите Ленский, “іншому віддана” Тетяна.
Фінал роману відкритий. Онєгін свідомо зображується Пушкіним як герой, що завжди коштує на розпуття. Автор не хоче закінчити оповідання традиційними весіллям або смертю героя, а тому багато поколінь дослідників намагаються вгадати, що чекало Онєгіна в майбутньому. Версії були самі різні: одні відправляли Євгенія на Сенатську площу, інші міркували про можливість виникнення любовного трикутника. Важко сказати, хто був прав, тому що неясно, чи здатно до морального відродження люди, що почитали “всіх нулями, а одиницями – себе”.
В. Г. Бєлінський із глибокою точністю охарактеризував трагедію Онєгіна, сказавши, що “сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту…”. Хто винуватий у цьому? Звичайно, сам Онєгін свідомо протиставив себе людям, але, може бути, це було пов’язане з тим, що йому далека була посередність. “Хто жив і мислив, той не може в душі не нехтувати людей”, – говорить поет. І дійсно, Пушкін показує, що сам “століття” робить людини моральним калікою, позбавляє його можливості знайти гідне застосування своїм силам і бути щасливим
(2 votes, average: 4.50 out of 5)