“Чума як прояв світого зла в однойменному творі Альбера Камю”
Альбер Камю – видатний мислитель, письменник та філософ свого часу. Гадаю, ніхто не заперечуватиме, що Нобелівську премію він отримав саме за свій неймовірний талант, вдумливі твори та несподіваний погляд на речі, який просто не може не зачепити за живе. На мою думку, роман “Чума” є вершиною творчості прозаїка, адже саме в ньому, завдяки алегоричному образу-символу вдалось показати тогочасній Європі фашизм з несподіваної точки зору. Я спробую проаналізувати образ чуми у творі як прояв світового зла.
“Чума” повертає нас в ті
Крок за кроком, діловито й стримано веде літопис невеличкого провінційного містечка украй змучений лікар Ріє, організатор захисту мешканців від несподіваної та безпощадної епідемії. Тут постраждав кожен: пошесть торкається кожного, не зважаючи ні на матеріальний стан, ні на суспільний статус, ні на моральні якості. Оповідь у творі всеохоплююча, адже мова в ньому йде не про зіткнення особистості зі своїм
Смертельна загроза стародавніх та середньовічних міст, чума в ХХ столітті начебто вже не є настільки страшною. Проте хроніка датована доволі точно – 194… рік. Ця дата відразу ж насторожує: тоді слово “чума” було на вустах у всіх – “коричнева чума”. Трохи далі, коли хтось мимохідь зронив зауваження, що чума, як і війна, завжди приходить зненацька, підозра справдилась. Лише трішечки уяви читача, і вона підтверджується. Крізь численні записи про практично неймовірне явище зловісно вимальовується інший образ, іншої “чуми” – фашистського нашестя, яке перетворило і Францію, і всю Європу в концтабір. За словами Камю, “головний сенс “Чуми” – це боротьба європейського Руху Опору проти нацистів”. Чума ж в цьому контексті постає влучною метафорою.
У когось може виникнути питання: чому, однак, Камю замість історичної повісті вирішив використати елементи філософської притчі? Під час своєї праці над “Чумою”, він записав у щоденнику: “За допомогою чуми я прагну передати той стан задухи, від якого ми всі страждали, атмосферу небезпеки та вигнання, в якій ми жили не один день.” Катастрофа, від якої постраждала Франція, в очах Камю є каталізатором, який змусив вийти назовні світове зло, яке до того часу існувало у віках та іноді виринало, аби знову принести горе та безнадію у людське життя.
Розсипані по книзі думки, які належать і самому автору, і його друзям, постійно нагадують і про дещо інше бачення цієї проблеми. Слово “чума” поступово отримує усе більше й більше означень, виявляється надзвичайно містким. Чума – це не тільки хвороба, зла стихія, не лише війна. Це також жорстокість судових рішень, розстріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних сект, загибель невинної дитини… Чума стала природньою, як дихання, – адже “нині ми всі трошки зачумлені”. Її мікроби гніздяться всюди, підстерігають нас на кожному кроці. Взагалі, на світі є лише ” нещастя та їх жертви – і більше нічого”. І коли на заключних сторінках один з постійних пацієнтів лікаря Ріє бурчить: “А що таке, зрештою, чума? Те ж саме життя, і все тут, ” – то його жовчний афоризм виглядає точкою над “і”, ключем до розгадки сенсу всієї притчі. Чума-лихо дріматиме в затишші, іноді даватиме яскраві спалахи, які збурять людство жахом, кров’ю, смертями, болем, проте ніколи не зникне назавжди. “І, можливо, прийде день, коли на горе і у повчання людям чума знову збудить щурів і дасть їм наказ підкорювати вулиці щасливого міста”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)