Чудовий роман М. Е. Салтикова-Щедрина “Добродії Головлеви”

Чудовий роман М. Е. Салтикова-Щедрина Добродії Головлеви коштує в ряді кращих добутків російських письменників, таких, як Гоголь, Гончарів, Тургенєв, що зображували життя дворянства. У романі з величезною викривальною силою розкриті всі пороки суспільства, породжені в Росії пануванням поміщиків. У своєму суворому вироку кріпосництву Салтиков-Щедрин викрив розбещуючий вплив власності й паразитизму на людський характер, показав неминучість морального й фізичного руйнування паразитичної особистості

Письменник зобразив історію морального

опошлення й вимирання сімейства поміщиків Головлевих. Воно є збірним художнім образом, у якому автор узагальнив всі типові риси побуту, вдач, психології поміщиків напередодні скасування кріпосного права й після її

Читаючи роман, випробовуєш почуття огиди до цих паразитів. Члени сім’ї постійно ворогують між собою, постійно лаються через спадщину. Слова бельбас, нелюд, мерзотник, негідник, негідник були звичайними в цьому сімействі. У чому ж справа. Може бути, їхнє життя повне тягот і позбавлень, тому вони так озлобилися. Зовсім ні. Будинок повна чаша

Орися Петрівна глава сімейства, все своє життя,

що поклала на округлення володінь. Ця владна жінка протягом тривалого часу одноосібно керувала великим маєтком і завдяки своїй енергії зуміла удесятерити свій стан. Пристрасть до нагромадження взяли в Орисі Петрівні верх над материнськими почуттями. Наприклад, її реакцію на смерть дочки Салтиков-Щедрин показує як почуття невдоволення насамперед тим, що покійниця залишила їй своїх двох щенят. Таке відношення Орисі Петрівни до власної дочки й внучок. Не краще вона ставиться й до синів, заохочуючи їх до лицемірства, наушничанью заради кращого шматка на блюді

Діти розділялися на мазунчиків і осоружних. Міняючи мазунчиків і розбещуючи їх таким відношенням, мати заглушала їхнє природне почуття любові до батьків. Фізичне покарання дітей було звичайним явищем у цій сім’ї. І все це робилося заради сімейного благополуччя, тобто для блага цих же дітей, яких Орися Петрівна спотворила своїм вихованням

Зовсім забитий і пішов у себе Пашка-тихоня, прожив куплений йому матір’ю будинок у Москві й животіє Степанк-бельбас, осоружний син; на кислому молоці й попсованій солонині виховуються сиротки внучки. Такі попередні підсумки поміщицького виховання

Від глави до глави малює Салтиков-Щедрин картини тиранії, морального каліцтва, що випливають одна за інший смертей членів головлевского сімейства. Замкнений у задушливій і брудній кімнаті, позбавлений навіть одягу і їжі, спився про самітність Степанк-бельбас. Умер Павло, маєтком якого негайно заволодів Иудушка Головлев. Трагічно зложилося життя спадкоємців Орисі: знівечене дитинство і юність штовхнули їх на шлях розпусти й загибелі. Наприкінці життя перед Орисею Петрівною з’являються підсумки її діяльності, що була підпорядкована безсердечній корисливості й формуванню нелюдів

Найстрашніший з них Порфирій, ще в дитинстві прозваний у сім’ї Иудушкой. Деспотична обстановка в сім’ї привела до того, що Порфиша навчився прикидатися ласкавим синком, підлещувався перед матір’ю, лабузнився, показував, що він весь слухняність і відданість. Удавана шанобливість як спосіб одержання кращого шматка або запобігання покарання це спосіб, що, усе більше розвиваючись надалі, зробив Иудушку лицеміром. Риси корисливості розвилися в ньому до межі. Він став власником Головлева, опанував маєтком брата Павла, прибрав до рук всі капітали матері, прирік цю колись грізну й владну господарку головлевской сім’ї на самітність і животіння й сам зробився владарем всіх головлевских багатств

Письменник неодноразово повторює порівняння Иудушки з павуком, що ссе кров своїх жертв. Иудушка садист, він знаходить у стражданнях інших насолода. Його моральне збідніння так велике, що без найменшого здригання, прикриваючи ласкавими мовленнями своє щире я, Иудушка прирікає на загибель по черзі кожного із трьох своїх синів Володимира, Петра й дитину Володьку

Иудушка пустослов. Він зудил, набридав, тиранив своїми мовленнями навколишніх. Він може словами, як говорить про нього один селянин, згноїти людини

Але запас його слів визначається запитами павука-поміщика й тому вкрай бідний. По визначенню Салтикова-Щедрина, Иудушка не просто говорить, а виливає маси словесного гною. Свої лиходійства Иудушка робить як самі звичайні справи, потихонечку так полегонечку, а що найжахливіше за законом. Так письменник показував захищеність Иудушки-кровопийца законами влади й релігії. Адже він з більшим мистецтвом користувався такими прописними істинами, як шанування сім’ї, релігії й закону. І хоча всі вважають його кровожером, і з повним на те правом, він може заперечити тим, що юридично всі їм дотримується правильно.

Письменник показав в особі Иудушки людини незначного, недоумкуватого, нікчемного. І разом з тим це уособлення незначності тримає в підпорядкуванні й страху навколишніх, доводить їх до загибелі, і відбувається це тому, що незначність Иудушки і йому подібних опирається на кріпосницьку мораль і закон. Своїм добутком письменник-сатирик виніс смертний вирок історично приреченому класу поміщиків-кріпосників

У романі дуже гостро критикується паразитичний клас дворян. Очами мужика, що піддається нещадної експлуатації, дивиться письменник на поміщицьку садибу й бачить у ній саму смерть, злісну, пустоутробную. З невблаганною правдивістю малює Щедрін картину руйнування дворянської сім’ї, що відбиває занепад, розкладання, приреченість класу визискувачів-кріпосників. Весь сенс життя Головлевих полягає в корисливості, нагромадженні багатства, у боротьбі за це багатство. Вражають підозрілість, бездушна жорстокість, лицемірство, взаємна ненависть, що панують у цій сім’ї

Приобретательская діяльність Орисі Петрівни, заснована на вижиманні останніх соків з мужика, проводиться під прийменником збільшення багатства сім’ї, а фактично тільки для ствердження особистої влади. Навіть власні діти для неї “зайві роти”, яких потрібно годувати, на яких потрібно витрачати частину стану. Дивують спокій і безжалісність, з якими Орися Петрівна спостерігає, як розоряються й умирають в убогості її діти. І тільки наприкінці життя перед нею встало гірке питання: “И для кого я припасала! Ночей недосипала, шматка недоїдала… для кого”

Деспотична влада Орисі Петрівни, матеріальна залежність дітей від сваволі “маменьки” виховували в них облудність і догідництво. Цими якостями особливо відрізнявся Порфирій Головлев, що одержав від інших членів сім’ї прізвиська “Иудушка” і “кровожер”. Иудушка з дитячого років зумів обплутати “доброго друга маменьку” павутиною неправди, підлабузництва й ще при її житті заволодів всім багатством. Створюється враження, що Иудушка Головлев, як і Орися Петрівна, це літературний тип, у якому з найбільшою силою сконцентровані риси хижака, паразита, лицеміра, це узагальнення пороків усього класу власників

Иудушка Головлев діє тільки “за законом”, тому що закони, що існували як до реформи, так і в післяреформений час, дозволяють йому безкарно висмоктувати кров з безправних селян, доводити до самогубства власних дітей, оббирати й розоряти родичів. З безсоромним лицемірством робить він підлі вчинки, супроводжуючи їхніми нудотно-солодкими словами. Обібраному до нитки братові Степанові, якого мати кормила солониною, він ласкаво говорить на прощання: “От каби ти повівся скромненько так ладненько, їв би ти й говядинку, і телятинку, а то так і соусцу б наказав”.

Історія сімейства Головлевих свідчила про історичну закономірність виродження дворянства. Але образ Иудушки Головлева мав більше широке значення. Це символ усякої експлуатації й гноблення, людиноненависництва, марнослів’я й неправди. Ці риси характеру зустрічаються й у сучасних людях. Тому роман має велике повчальне значення

Тема сім’ї в одному з добутків російської літератури. М. Е. Салтиков-Щедрин належить до числа найбільших письменників сатириків у світовій літературі. Добродії Головлеви сімейна хроніка. Автор правдиво малює поміщицьку садибу й бачить у ній, смерть злісну, пустоутробную. З невблаганною правдивістю він малює картину руйнування дворянської сім’ї, у якій показують приреченість класу визискувачів кріпосників. Причини виродження соціальні, а отже в ньому мова йде про виродження дворянського стану, благополуччя якого століттями трималося на експлуатації праці кріпаків. Але в добутку поставлене й інше питання про необоротні наслідки до яких приводять людини глибокі моральні вади. Дія роману охоплює значний відрізок часу: від дитинства головного героя Порфирія Головлева до його загибелі, і за цей період показана історія трьох поколінь Головлевих.