Чудо-Терем для бджіл ( твір-опис процесів роботи із власного досвіду)
– бачив, Сашко, чудо – терема, у яких живуть бджоли? – запитав мене якось мій дядько Василь. Він приїхав погостювати до нас із Писаревки, що перебуває в Харківській області. З його оповідань я довідався, що сіло це із трьох сторін оточують невеликі озера, а із четвертої до нього впритул підступає старий хвойний ліс. Улітку золото пшеничних полів немов стискує ліс. Повітря тут ароматний, майже біля кожного будинку свій колодязь із крижаною, якоюсь навіть хрусткою водою. На дахах будинку – вигадливі ковзани, вікна, веранди й альтанки прикрашені
– такого не може бути! – засміявся я у відповідь на слова дядька Василя
– А ти не смійся, – сказав він. – Приїдеш до нас улітку на канікули, сам побачиш
Улітку я приїхав у Писаревку. На вулицях будинку як удома: добротні, затишні, доглянуті, є навіть трохи сучасних будинків
– де ж вони, чудо – терема з незвичайними жителями? – поцікавився я в дядька
– зараз усе побачиш власними очами
Виявилося, що в казкові чудо – терема
– бджоли в таких теремах дають мед як у звичайних вуликах, – указав
Пасічник. – А людині – радість. Зараз я ладу черговий вулик. Якщо бажаєш, можеш мені допомогти, а якщо немає – просто подивишся
Майстерня виявилася невеликим будиночком на краю села
– вулики виготовляють із сосни, ялиці, липи, – розповідав пасічник. –
Вони повинні бути сухими й утримувати тепло
Михайло взяв дошку, поклав неї на довгий стіл і почав неквапливо й упевнено позначати розміри олівцем. Стінки вулика повинні бути довжиною сорок п’ять міліметрів, висота – чотириста п’ятдесят міліметрів. Після розмітки Михайло розпиляв дошку, одержав потрібні заготівлі. Потім за допомогою рубанка й інших столярних інструментів спритно перетворив їх у деталі. Взяв іншу дошку. З її виготовив дно, кришку, гніздові рамки. В одній з деталей він зробив отвір, через яке бджоли будуть влітати й вилітати
На цьому Михайло свою роботу припинив, тому що необхідно було йти на пасіку до бджіл. Наступного дня я знову був у майстерні Михайла й бачив, як із соснових деталей умілі руки пасічника збирають вулик: швидко, натхненно, весело.
– але чому не терем? – запитав я
– зараз на пасіці двісті вуликів, – відповів Михайло, – і немає потреби кожний перетворювати вдиво.
Осіння галявина. Після обіду я зрозумів, що робота пасічника вже сама по собі дивна. Напевно, пасічник і повинен бути таким, як Михайло: добрим, уважним, майстром до всьому здатним, закоханим вкрасоту.