Чому я вірую в бога (есе)
Є вищий мир, мир вищої любові. Газета “Милосердя Богородиці” Християнська віра має глибокі коріння на моїй Батьківщині. Багато великих людей нашої країни були віруючими, і це допомагало їм принести для батьківщини максимально більшу користь. Віра дає можливість простим людям вистояти в часи тяжких випробувань, коли ні розум, ні прогрес не можуть допомогти людині. Віра робить душі людей добрими й світлими. Коли нам стає важко, коли підступає морок, коли атакують низинні помисли, коли підступає ледарство, ситість і паразитизм, людина може
Усе, що пов’язане з вірою, радує мою душу – це й пишнота золотоглавих храмів, і врочистість богослужінь, і велика краса ікон. Людей за всіх часів хвилював питання сенсу життя й таємниці смерті. Християнська віра відповідає на ці питання ясно й повно. Віруючі люди знають, що смерті в тім виді, у якому її представляють бездуховні люди, не існує. Страшної смерть виглядає тільки ззовні.
Нічого загального не мають із нею створені хворою фантазією образи кістяків із сільськими косами, катів із кривавими сокирами в балахонах із чорними прорізами для очах
Кожний може згадати такий момент у житті, коли йому прийшла на допомогу вища сила. Я вірую ще й тому, що віра – це джерело любові. У суспільстві нашім немає жодного озлобленого віруючої людини. Особи віруючих людей випромінюють добро й світло. Віра є також станом сімейного щастя
Благочестивий шлюб – це в першу чергу духовний сполучник двох серць у Господі, а сім’я – уже сама по собі є церква, шлях, певний людям понад. Всі ми знаємо, що дуже часто шлюби, не благословленные Богом, розпадаються. Це говорить від тім, що люди з’єднуються не в Богу, а вгрехе.
Жодна людина на землі не застрахований від помилок і спокус, але й тут віра приходить на допомогу. Вона вказує людині, що зробила трагічну помилку, шлях до покаяння. Ніщо, крім покаяння, не звільнить нашу душу від ваги й страждань за фатальні помилки. Мені радісно зауважувати, як у наші дні перетворює Свята Русь: воскреють із мертвих російські праведники, повстають із руїн храми, що стали жертвами людського потьмарення
Росія стає знову путеводительным стовпом на шляху людства в третє тисячоріччя. Мене, як людини віруючого, хвилюють проблеми духовності нашого суспільства. Я іноді замислююся про те, чи не піде наша Батьківщина в минуле, по вираженню поета Олександра Блоку, у минуле “жандармів у клобуках” і “поліцейських з панагіями?
” У такі мінути сумнівів і переживань я тягнуся своєю душею до православ’я, исповедуемому Серафімом Саровским і Іоанном Кронштадтським. Я вчуся в них всевідданому Алл С о ч. Р У служінню ближнім, щирим зразкам покаяння, всепрощення й любові. Я пишаюся своєю вірою, тому що вона – джерело милосердя
У наші дні загального очерствения, викликаного важкими економічними умовами, прояв милосердя просто необхідно. Я впевнений, що кожному озлобленому, збентеженому з якихось причин людині хочеться світла, добра й участі. Я можу сказати таким людям: “Ви говорите, радуватися нема чому, життя важке й важка, повна негод і інших неприємностей, і багато в ній злості, і мало добра? Але хіба ви не знаєте, що церква в ці дні відкриває притулки для безпритульних дітей
Щоранку ще до пробудження дітей встають добрі люди, які вчать, годують, лікують, сторожать і моляться в будинкової церкви за цих сиріт. Моляться про освіту їхнім світлом благодаті, про наставляння в любові й вірі. От слова цієї молитви: “Даждь їм поприще життя цей гідно прейти, пішли їм ангелів Твоїх хоронителів, пішли їм наставників добрих
Відгороди їх від усякого зла й спокус століття цього…” І я повторюю щодня: “Господи, відгороди всіх нас…”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)