Чому люди триматися за старі підвалини життя?

“Коштує людям повірити навчанню Христа й виконувати його, і мир буде на землі”. Але люди в масі своєї не вірять і не виконують навчання Христа. Чому? На думку Л. Н. Толстого, є принаймні дві основні причини. Це, по-перше, інерція попереднього життєрозуміння й, в – других, перекручування християнського навчання. Перше ніж Ісус Христос сформулював заповідь непротивлення, у суспільстві панувало переконання, що зло можна винищити злом. Воно втілилося у відповідний лад людського життя, увійшло в побут, звичку. Самим головним осередком насильства

є держава з його арміями, загальною військовою повинністю, присягами, податями, судами, в’язницями й т. д. Словом, вся цивілізація заснована на законі насильства, хоча, і не зводиться до нього.

Л. Н. Толстой уважає, що істина Христа, що ми знаходимо в Євангеліях, була в по наступному перекручена церквами, що успадковували йому. Перекручування торкнулися трьох основних пунктів. По-перше, кожна церква оголосила, що тільки вона правильно розуміє й виконує навчання Христа. Таке твердження суперечить духу навчання, що націлює на рух до досконалості й стосовно якого жоден з послідовників, ні окрема людина,

ні збори людей, не можуть затверджувати, що вони його остаточно зрозуміли

По-друге, вони поставили порятунок у залежність від певних обрядів, таїнств і молитов, звели себе в статуси посередників між людьми й Богом

По-третє, церкви зіпсували зміст найважливішої четвертої заповіді про непротивлення злу, поставили її під сумніви, що було рівносильно скасуванню закону любові. Сфера дії принципу любові була звужена до особистого життя, домашнього побуту, “для суспільного ж життя визнавалося необхідним для блага більшості людей уживання проти злих людей усякого роду насильства, в’язниць, страт, воєн, учинків, прямо протилежних самому слабкому почуттю любові”. “Замість того щоб керувати миром у його життя, церкву на догоду миру перетлумачила метафізичне навчання Христа так, що з нього не випливало ніяких вимог для життя, так що воно не заважало людям жити так, як вони жили…

Мир робив усе, що хотів, надаючи церкви, як вона вміє, поспівати за ним у своїх поясненнях сенсу життя. Мир засновував свою, у всім противну навчанню Христа життя, а церква придумувало іносказання, по яких би виходило, що люди, живучи огидно закону Христа, живуть згідно з ним. І скінчилося тим, що мир став жити життям, що стала гірше язичеського життя, і церква стала не тільки виправдувати це життя, але затверджувати, що в цьому-те й складається навчання Христа”. У результаті зложилося положення, коли люди на словах сповідають те, що вони на ділі заперечують і коли вони ненавидять порядок речей, що самі підтримуються

Насильство одержало продовження в обмані. “Неправда підтримує жорстокість життя, жорстокість життя вимагає усе більше й більше неправди, і, як кому снігу, нестримно росте й те, і інше”. Висновок Толстого часто дорікають в абстрактному моралізмі. Що він через сугубо моральні міркування заперечував усяке насильство й розглядав як насильство всякий фізичний примус і що із цієї причини він закрив собі шлях до розуміння всієї складності й глибини життєвих відносин. Однак це припущення неправильне. Ідею непротивлення не можна розуміти так, начебто Толстой був проти спільних дій, суспільно значимих акцій, взагалі проти прямих моральних обов’язків людини стосовно інших людей. Зовсім навпаки. Непротивлення, на думку Толстого, є додаток навчання Христа до громадського життя, конкретний шлях, що перетворить відносини ворожнечі між людьми у відносини співробітництва між ними.

Не слід також уважати, що Толстой призивав відмовитися від протидії злу. Навпаки, він уважав, що противитися злу можна й потрібно, тільки не насильством, а іншими ненасильницькими методами. Більше того тільки тоді по сьогоденню можна противитися насильству, коли відмовляєшся відповідати тим же. “Захисники суспільного життєрозуміння об’єктивно намагаються змішати поняття влади, тобто насильство, з поняттям духовного впливу, але змішання це зовсім неможливо”. Товстої сам не розробляв тактикові колективного ненасильницького опору, але його навчання допускає таку тактикові

Він розуміє непротивлення як позитивну силу любові й правди, крім того, він прямо називає такі форми опору, як переконання, суперечка, протест, які покликані відокремити людини, що робить зло, від самого зла, призивають до його совісті, духовному початку в ньому, які скасовують попереднє зло в тому розумінні, що воно перестає бути перешкодою для наступного співробітництва. Товстої називав свій метод революційним. І із цим не можна не погодитися. Він навіть більше революційний, чим звичайні революції. Звичайні революції роблять переворот у зовнішнім положенні людей, у тім, що стосується влади й власності. Толстовська революція націлена на корінну зміну духовних основ життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Чому люди триматися за старі підвалини життя?