Чому свою мрію про славу князь Андрій називає “мій Тулон”?
Ми все дивимося в Наполеони… О. С. Пушкін Дія роману “Війна й мир” починається влітку 1805 року, коли слава Наполеона Бонапарта поширилася по всій Європі. У перших розділах, на вечорі в Ганни Павлівни Шерер, представники петербурзького світського суспільства обговорюють події у Франції (розстріл герцога енгиенского) і на чому світло коштує лають “корсиканське чудовиська”. Однак серед гостей Ганни Павлівни перебувають і шанувальники французького імператора – князь Андрій і Пьер.
Їх захоплюють сила особистості, ділова енергія
Хлопчик учився у Франції за казенний рахунок (на оплату навчання в багатодітної сім’ї Бонапартов грошей не було) спочатку у військовому училищі в місті Бриенне, а потім у військовій школі в Парижу. В обох закладах Наполеон учився прекрасно, його військовою спеціальністю була артилерія. В 1789 році, коли свершилась Велика французька революція,
Прихильники скинутого короля – роялісти міста Тулона підняли повстання, перебили представників нової, революційної, влади й викликали на допомогу англійський флот, що крейсував у Середземне море. Революційна армія оточила Тулон із суши й почала облогу. Наполеон, що до цього часу мав чина капітана, приїхав в облоговий табір до свого земляка – корсиканцеві Саличетти – і побіжно підказав йому спосіб, як нейтралізувати англійський флот і взяти місто Саличетти домігся, щоб жвавого артилерійського капітана призначили в облогову армію.
Перший штурм Тулона в листопаді 1793 року був невдалим. Через півтора місяці, у середині грудня 1793 року, революційні війська почали другий штурм Тулона, але тепер воєнною операцією командував сам артилерійський капітан. Після запеклого бою штурмуючі були відкинуті, але отут дуже вчасно приспів Наполеон з резервною колоною. Його втручання вирішило результат бою: Тулон здався на милість переможців.
Для честолюбних молодих людей XІX століття Тулон стало символомрезкого й стрімкого щасливого зльоту долі Розкольників у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” говорить Соні: “… що, якби, наприклад, на моєму місці трапився Наполеон і не було б у нього, щоб кар’єру почати, ні Тулона, ні Єгипту, ні переходу через Монблан..?” (5, ІV).
Товстої знайшов інші слова, що точно визначали ідею Тулона: “…те був перший шлях до слави” (1,2, XІІ). Доповіді про узяття Тулона були послані в революційний Париж у Конвент. Всі очевидці штурму міста сходилися на тім, що успіх був досягнутий насамперед завдяки Наполеонові: він вдало розташував пушки, уміло направляв вогонь батарей, особисто очолив штурмову колону. Через місяць, у середині січня 1794 року, Наполеон одержав нагороду за узяття Тулона – чин бригадного генерала.
Йому було 24 роки. Потім у військовій кар’єрі Наполеона була Італійська кампанія ( 1796-1797), де він виявив себе не тільки як блискучий полководець, але і як чудовий організатор. Молодий генерал Бонапарт повинен був вести війну й одночасно одягати, взувати, дисциплінувати розхлябану армію И він домігся своєї мети: навів порядок у військах, заслужив любов і відданість солдатів і офіцерів, виграв безліч боїв і всю кампанію: Італія була повністю підпорядкована Французькій республіці, а з Австрією був укладений мир, дуже вигідний для Франції.
В Італійському поході Наполеон виявив особисту хоробрість, наприклад на Аркольском мосту через ріку Адидже, де зійшлися французькі й австрійські війська. Тричі французи брали міст і тричі відступали під ураганним вогнем супротивника. Тоді Наполеон схопив прапор Французької республіки й побіг по мосту назустріч австрійцям.
Французькі солдати кинулися за ним, трохи солдатів і ад’ютантів біля нього були вбиті, а він не одержав ні однієї подряпини, і міст був узятий Потім у біографії Наполеона був Єгипетський похід ( 1798-1799). Зі скореного Єгипту французькі війська через Суецький перешийок вторглись у Сирію й осадили місто Яффу. Через два дні облоги місто було взято штурмом, всі жителі й полонені перебиті. Почалася чума, тому що ховати трупи було комусь. Наполеон спішно повів свої війська з міста й направився на схід до міцності Акр.
Облога Акра була невдалої, через два місяці Наполеон вирішив вернутися Вегипет. Французька армія рухалася через пустелю, на конях везли поранених і хворих, всі здорові, у тому числі й головнокомандуючий, ішли пішки. Повернувшись у Каїр, Наполеон з газет випадково довідався, що Австрія, Англія, Росія й Неаполітанське королівство уклали військовий і політичний сполучник проти Франції. Суворов на півночі Італії успішно відвойовує у французів міцність за міцністю й уже загрожує границям Франції.
У Парижу панує повна плутанина. Бонапарт приїжджає в Париж і в результаті складної політичної боротьби стає одним із трьох консулів, яким “Франція довіряє свій порятунок”. Будучи першим консулом, тридцятирічний генерал проводить активну внутрішню політику: успішно бореться з бандитизмом, придушує громадянську війну у Вандее, поліпшує збирання податків, затверджує волю совісті, створює нову систему народного утворення (вона збереглася дотепер), керує розробкою дуже вдалого зводу цивільних законів – Кодексу Наполеона Але головне, чим Наполеон міг усталити свою владу в державі, була переможна війна. В 1800 році він почав війну проти Австрійської імперії, виграв кілька боїв (саме знамените – при Маренго) і уклав 9 лютого 1801 року вигідний для Франції Люневильский мир. В 1804 році, “керуючись вищими державними інтересами”, він повідомляє себе імператором (але не королем!
) Франції. ДО 1805 року починає оформлятися чергова – військово-політична коаліція європейських держав (Австрії, Англії, Росії, Неаполітанського королівства, Пруссії) проти наполеонівської Франції До цього часу Толстої відносить початок роману “Війна й мир”. У вітальні Ганни Павлівни Пьер гаряче захищає дії Наполеона: “Наполеон велике, тому що він став вище революції, придушив її зловживання, удержавши все гарне – і рівність громадян, і волю слова й печатки, – і тільки тому забрав владу” (1,1, ІV).
Князь Андрій більш виважено ставиться до особистості й учинків французького імператора: “Не можна не зізнатися, Наполеон як людина велика на Аркольском мосту, у госпіталі в Яффі, де він чумним подає руку, але… але є інші вчинки, які важко виправдати” (там же). Однак саме князь Андрій у чині капітана (як і Наполеон до Тулона) надходить в армію й мріє зробити подвиги, подібні наполеонівським.
Восени 1805 року почалася війна Наполеона із третьою коаліцією. У штабі Кутузова Болконский довідався про поразку австрійської армії під містом-міцністю Ульмом і побачив “нещасного Маку” (1,2, 111), австрійського генерала, узятого французами в полон, а потім відпущеного Наполеоном. У цей момент князем Андрієм опанували суперечливі почуття: “…він боявся генія Бонапарта, що міг виявитися сильніше всієї хоробрості російських військ, і разом з тим не міг допустити ганьби для свого героя” (1, 2,111).
І герой Болконского, французький імператор, не знеславився: після узяття Ульма Наполеон відразу ж рушив свої війська на Відень по правому березі Дунаю й захопив столицю Австрійської імперії. Австрія була практично розгромлена, австрійський імператор перебрався в городбрюнне палевий берег Дунаю Єдиний міст через Дунай добре охоронявся й був замінований австрійцями, але французи взяли міст без бою (! ), легко й весело обдуривши супротивника. У романі (1, 2, XІІ) цей історичний анекдот князеві Андрію розповідає російський дипломат при австрійському дворі – Білібін.
Тепер французи могли швидко й без втрат перейти по Таборскому мосту на лівий берег Дунаю, де перебувала армія Кутузова. Звістка про узяття Таборского мосту “було горестно й разом з тим приємно князеві Андрію. Як тільки він довідався, що російська армія перебуває в такому безнадійному положенні, йому спало на думку, що йому-те саме призначено вивести російську армію із цього положення, що от він, той Тулон, що виведе його з рядів невідомих офіцерів і відкриє йому перший шлях до слави! Слухаючи Білібіна, він міркував уже, як, приїхавши в армію, він на військовій раді подасть думку, що одне врятує армію, і як йому одному буде доручене виконання цього плану” (1,2, XІІ). Стотисячна французька армія почала переслідування сорокапятитисячной росіянці армії; росіяни спішно відступали, щоб уникнути оточення й ганебної капітуляції.
Відступаючи з основними силами на північ Австрії, Кутузов виставляв “загороджувальні загони”, які будь-що-будь повинні були затримувати просування французької армії, тобто минулого приречені на повне винищування. У першому заслоні – у села Шенграбен – брав участь князь Андрій Французи почали артпідготовку: “”Почалося! От воно! ” – думав князь Андрій, почуваючи, як кров частіше починає доливати до його серця.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)