Чому людина, народжена бути Тарасом Бульбою, стала Іваном Никифоровичем?
Ось і перегорнуті останні сторінки збірки повістей “Миргород” Миколи Васильовича Гоголя, над якою він працював майже десять років. На фоні мальовничої української природи розгортаються події, зображені у повістях, різних за темами та жанрами, але об’єднаних ідеєю пробудження національної свідомості. Як і в ранніх повістях, у центрі творів знаходяться колоритні персонажі – типові представники свого часу. У невеликій за обсягом збірці автор всебічно дослідив та прослідкував у часі особливості українського характеру. На перший
Але давайте глибше проаналізуємо авторський задум, поставивши перед собою проблемне питання. В історичній повісті “Тарас Бульба” автор силою свого таланту відтворив широку картину національновизвольної боротьби українського народу проти польської шляхти й татарських людоловів. Разом з могутніми запорожцями ви поринули у героїчне минуле нашої Батьківщини. Ця тема була близька
Згадаймо, як ми разом з автором “Тараса Бульби” відчули гордість за свою належність до народу, здатного народжувати таких велетнів духу. Гоголь як справжній патріот знайшов у минулому й спрямував нащадкам у майбутнє своє бачення людей, здатних вивести Батьківщину до волі та незалежності.
Опис ночі у запорозькому таборі перед боєм під Дубно (V частина) – опис ночі нападу Івана Івановича на гусячий хлів Івана Никифоровича (ІІІ частина). Усе в першому пейзажі навіює читачеві тривогу, погані передчуття. Описуючи ніч перед боєм, автор милується небом, засіяним зорями, бойовими кіньми, воїнами, які спокійно сплять, бо совість їхня чиста. Здається, навіть зброя відпочиває. Тишу порушує тільки хропіння козаків. Один лише Андрій не міг заснути, відчував духоту на серці.
У описі миргородської ночі – та сама задушлива літня ніч. Але іронічний тон авторської мови налаштовує читача на викриття злодійкуватих намірів Івана Івановича. Тут письменник зосереджує увагу на звуках: гавкіт собак, пісні цвіркунів, тінь кажана, відлуння кроків, скрегіт пилки та громовий тріск падаючого гусячого хліва. Вони свідчать про таємну, нечесну помсту людини, не здатної почоловічому, при світлі сонця, зійтися вічнавіч зі своїм колишнім другом. Образа штовхала боягузливого Івана Івановича на найгероїчніший вчинок у житті – такий же безглуздий, як і все його існування. Сплячий Миргород, здавалось, здригнувся, а Іван Іванович позаячому втік з місця злочину, сховався у ліжко й навіть боявся визирнути у вікно. Читач сам робить висновок, хто з героїв здатен на підлість чи на високі патріотичні поривання.
Опис величної картини степу – опис головної цінності Миргорода – калюжі. Неспішним, урочистим голосом змальовує автор безмежні степові простори південного кордону. Картина степу символізує собою волю всього живого. Степ сповнений любовного материнського начала. Він приймає всіх у свої материнські обійми, недарма ще раз виникає образ матерічайки, що в’ється над своїми дітьми, як Тарасова дружина над сплячими синами. І степ, і мати зливаються в один образ – символ матерівітчизни.
У степу не зростає нічого їстівного, повсюди тут шугає небезпека, але тварини і люди прагнуть полинути туди душею. Серед такої величної природи виростають могутні захисники, які цінують волю понад усе і хочуть завоювати її для своїх співвітчизників.
І знову ми чуємо насмішливий та сповнений гіркоти голос автора. Замість степового простору читач бачить тісно забудований та перегороджений тинами Миргород, замість патріотичних поривань – бажання все пристосувати для зручного ситого існування. З усіх дарів природи жителів приваблює тільки те, що можна з’їсти. Символом їхнього нікчемного життя є велетенська брудна калюжа у центрі Миргорода. Таким нащадкам, жалюгідним нащадкам славних запорожців, не потрібна воля.
І знову повертаємось до історичної повісті Гоголя “Тарас Бульба”. Тут Гоголь зовсім інший – гордий за свій народ, який народжує справжніх героїв. Він не приховує свій жаль за козацькою минувшиною. Письменник не”оспівує кровопролиття, а утверджує волелюбність свого народу, яка лежать в основі національного характеру.
Образ Тараса Бульби вийшов за рамки літературного твору. Він став взірцем для борців з поневолювачами народу. Український поет і перекладач Леонід Первомайський написав вірш про нескорений в бою з фашистами екіпаж танка, що повторив подвиг Тараса.
К концу уже близок геройский рассказ, Багровое солнце висит над степями, В дыму задыхается старый Тарас, Прикрученний кдубу тройними цепями. Хрипит волосатая грудь на костре, До грузних плечей добралось ему пламя, Он смотрит туда, гда на синем Днестре Гуляет по ветру казацкое знамя. Сквозь пламя идым куренним он велит Рубиться весь век с басурманскими псами. И ветер степной над огнем шевелит Готовими вспшнуть седыми усами. Читець. Мы вспомним Тараса и песню споем, Как пули свистали в клубящемся прахе, Как троє танкистов сгорели живьем, Не славшись в неволю на Киевском шляхе. Я знаю – Отчизна им силу дала, Им службу Тарасова кровь сослужила, Я знаю – она в ато время текла В их черних, от пламени вздувшихся жилах. Мы шапки над павшими снимем не раз, С отцами бывало и с нами бывает. Горит над стремниною старий Тарас, И пламя седые усы обвивает.
Я вірю, що ви ще не раз звернетесь до творів генія національного духу Миколи Васильовича Гоголя. Пророчою силою свого могутнього таланту у своїй іронічній манері він дослідив український характер й показав нам його, наче у дзеркалі. Безумовно, завдяки і його зусиллям українці здобули омріяну незалежність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)