Одного разу дали в школі завдання намалювати героя улюбленої казки. А на вулиці світило сонечко. Так і хотілося пограти з хлопцями у футбол. На думку спали чарівні слова: “По щучьему веленью, по моему хотенью”, яким навчила казкового героя Ємелю щука, піймана в ополонці, на подяку за повернуту волю. Тоді Ємеля відразу на річці вимовив ці слова – і цебра з водою самі піднялися в гору, прийшли до хати та й стали на лавку. Сокира в Ємелі сама стала колоти дрова. Однак я не Ємеля і живу не в казці. Довелося самому малювати. А намалював я щасливого
Ємелю. Чому його? Тому що він нікому не бажає зла, а люди довкола нього спритники, хитрують, але їм не везе, а щасливим стає Ємеля. У нього, а не в когось іншого закохалася царська дочка, і зробився він багатий і знатний. Подобається мені ця казка, як і інші, тим, що їхні герої завжди виходять переможцями, а зло покаране. Незважаючи на знущання мачухи і її злих дочок, Хіврунька стає щасливою. Дочка старого з казки “Морозко” рятується від смерті і повертається додому з подарунками. Морозко пощадив її за мужність і терплячість. Історії вовка й лисиці, кози-дерези, птахів, звірів, з якими трапляються дивні пригоди,
часто відбуваються з людьми. Котиться дорогою задерикуватий колобок і співає: усюди йому вдача. Від дідуся з бабусею втік, не з’їли. Втік колобок від вовка, навіть від ведмедя. І так зазнався, що не побоявся сісти лисиці на язичок. Лисиця його і з’їла. А хіба не трапляються такі історії із зарозумілими людьми, що втрачають відчуття міри і тому терплять у житті поразки? Я люблю казки за те, що у вимислі є правда. Казки пронизані добротою, вони застерігають від дурних вчинків, учать любити друзів і не залишати в біді людину або чотириногу істоту. Розказані в казках історії запам’ятовуються на все життя.
