Чого навчає гіркий досвід Чіпки Варениченка?
Із великим напруженням прочитала нещодавно відомий роман Панаса Мир ного ” Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. До глибини душі вразила мене трагедія Чіпки – головного героя твору. З перших сторінок роману письменник докладно змальовує привабливу зовнішність Чіпки, його внутрішні якості. Уже портретна характеристика героя, такі виразні деталі, як “гострі очі”, “бистрий як блискавка погляд”, виявляє основні риси вдачі Чіпки: сильну волю, рішучість і безстрашність у здійсненні своїх намірів. “Ним світилася якась незвичайна
Чіпка – людина глибокої душі, критичного розуму і дуже сміливої вдачі. Ненависть до панів і царської влади стає основною рисою характеру героя, пафосом його боротьби. Нові події посилюють і розпалюють це почуття.
Ледве Чіпка став на ноги, вибившись із наймитів і злиднів, у нього незаконно відбирають землю. Розуміючи, що без землі “нема життя, нема волі”, Чіпка рішуче починає боротьбу за неї проти волосної влади, несправедливого
Побили його. “Довго борсався Чіпка. Ще довше його били. Ні крикнув, ні закричав. Устав – наче з хреста знятий”. А вдома охопила його нелюдська лють. Серп в його вило; душа палала”. У свідомості його починає визрівати план боротьби проти тих, хто чинить соціальну кривду.
Після зустрічі з Галею і одруження з нею, Чіпка повертається до чесної праці хпібороба. Його поважають люди як доброго хазяїна, з ним рахується сільке начальство, його обирають гласним до земства, а потім до земської управи.
Чіпка радий був служити громаді, бідним людям допомагати через земство. Але
Знайшли привід, щоб вигнати його з управи. Однак він сподівається ще почути правду, подавши скаргу до губернатора на земських діячів, називаючи їх організованою зграєю. Та марна справа. Несила Чіпці боротися з ними. І у ньогоз великою силою вибухає ненависть до панів-земців, до неправди. Але невтомний шукач правди став на “криваву стежку”, потоваришував з морально зіпсованими – п’яницями та розбійниками.
Повний сил, волі і молодої енергії, Чіпка не міг в умовах тогочасної зміни знайти собі місця в житті і став “пропащою силою”. Він шукав правду і не знаходив її, хотів правдою жити, а йому не давали змоги. Він не знав, куди йти, не бачив правильного шляху. “Плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, зновуу простуєш, знову падаєш… не вхопиш тропи, куди йти”. І не знайшовши виходу зі становища, стає на згубний шлях розбійництва, який привів його від бунтаря проти несправедливості до кримінального злочинця. Дійшло до того, що Чіпка з п’яною ватагою розбишак вирізує цілу родину ні в чому не повинних людей і потрапляє на каторгу.
Отже, хто він, Чіпка? Бунтар чи злодій? Чи варто його виправдовувати? Чого навчає нас його гіркий досвід? Мільйони людей живуть за однакових і соціально-історичних умов, зазнають однакових бід та знущань. Але ж чому ті живуть за законами добра і справедливості, а інші стають на шлях злочину?
Виходить, справа в самій людині. Ненависть до людей, яка вкорінилася в серціЧіпки змалку, штовхнула його на шлях злодія і вбивці, витіснивши світлі Думи і мрії, сподівання. Чіпці неодноразово чинили зле, але це не може служити виправданням того, що він стає злочинцем, убивцею. На мій погляд, у нього повинні були й інші шляхи: наполеглива праця, віра. А Чіпка так і не зумів знайти інші правди. Його можна зрозуміти, але виправдати – ні!
Гіркий досвід героя роману вчить нас: не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Лише з добра можуть вирости зернятка добра, а зло породить ще більше зло. Але і добро слід робити чистими руками, не заплямованими людською кров’ю.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)