“Чим захоплює мене творчість М. Старицького”
Кінець XIX століття в розвитку української літератури і поезії позначений естетичними і ідейними шуканнями, прагненням розширити коло проблем, які людина щодня зустрічає у своєму житті, і збагатити тематику творів. Одним з найяскравіших представників української поезії того періоду заслужено вважається Михайло Старицький, відомий театральний діяч і драматург. Його по праву називають видатним українським поетом, період творчості якого перепав на межу двох століть. Михайло Старицький збагатив українську літературу справжніми шедеврами
Найбільш сильно пристрасна і сильна особистість митця проявилася у поезіях, які поет присвячував вічній темі – темі поета і його ролі у суспільстві.
У віршах “Поету”, “До М. Лисенка”, “Коли засну навіки” та багатьох інших Михайло Старицький пропагує свою власну програму. Він впевнений, що художнє слово повинно служити людям, захищати інтереси народу, виховувати патріотичні почуття, будити дух протесту проти несправедливості і кривди, плекати у кожної людини усвідомлення своєї національної приналежності. Народного митця Михайло Старицький порівнює
“Не бійся вражої наруги;
З святим вогнем іди туди,
Де панування скрути, туги
Та віковічної біди…
Співай, ридай і будь готовий
Замість лаврового – терновий
Вінець узяти на чоло…”.
Доля Михайла Старицького, захисника народу, в умовах соціального зла була надзвичайно важкою. Про це поет згадує у багатьох своїх творах і визначає свій творчий і життєвий шлях як “шлях тернистий і трудний”, але при цьому почесний і славний.
Серце поета переповнюється глибоким співчуттям до знедолених і вболіванням за свій народ. Образи трудівників міста і села у віршах Михайла Хвильового змальовані надзвичайно правдиво і виразно, з великою любов’ю. Це й бідарі, що бредуть по багнистому шляху у березневу непогідь, вдягнені лише в латані світки, бідарі, які прямують у місто зі сподіванням знайти там роботу:
“Спина, зігнута в роботі,
На спині брудний платок…
Не смачний, мабуть, голоті
Загорьовний шматок!”;
Це й швачка з однойменного вірша; це і виснажені голодом селянки з поезії “Весна”, це і багато інших, не менш яскравих персонажів.
А вірш Миколи Хвильового “Сумно і тьмяно. У вікна заплакані…” розповідає про гірку і нелегку долю дівчини-сироти. Не менш пронизливий вірш, під час читання якого до горла підступають сльози – вірш “Край коминка”, в якому замальовується голодне життя і бідність вдови та її маленьких діточок, які мерзнуть в напіврозваленій хаті, не маючи ні шматка хліба, ні тепла.
Тематична направленість творів Михайла Старицького надзвичайно розмаїта. Найбільша їх частина присвячена рідній Україні, її незвичайній природі, працьовитим і талановитим українцям, величному козацтву і його героїчним ватажкам. Безмірна любов поета до рідної землі змушує митця не тільки вболівати за долю своїх співвітчизників, а й сподіватися на їх краще життя, вірити в національну гідність і силу свого народу:
“Як я люблю безрадісно тебе,
Народе мій, убожеством прибитий,
Знеможений і темністю сповитий,
Що вже забув і поважать себе”.
Окрему сторінку в поетичній творчості Михайла Старицького займають ліричні поезії. Ці вірші відзначаються глибоким змістом і високою художньою майстерністю, вони навчають нас цінувати велике почуття кохання, берегти його від аморальності, розбещеності і оголошення.
Справжніми народними перлинами я вважаю вірші Михайла Старицького із циклу “Монологи про кохання”. Ці поезії дійсно народні, бо своєю задушевністю, щирістю і мелодикою стоять на одній щаблі з шедеврами українського фольклору. Недарма багато віршів з цього циклу було перекладено на музику і вважаються народними піснями.
“Ніч яка, Господи, місячна, зоряна,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай”.
Ніжність почуттів закоханих, їхня чистота і вірність, які оспівує поет, теплою хвилею щастя та радості за незвичайне кохання, не отьмарене ні непосильною працею, ні важкими умовами життя, відгукується у серцях багатьох людей, як відгукується і в моєму серці. У своїх ліричних творах Михайло Старицький розкриває перед читачами справжні ідеали великого кохання, до якого людство буде прагнути до кінця свого існування. Я вважаю, що поетична спадщина театрального діяча, драматурга, а, перш за все, поета Михайла Старицького повинна назавжди залишатися золотим скарбом у золотому фонді української літератури.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)