Чим зачарують душу слухача пісні на вірші А. Малишко
Народився у с. Обуху на Київщині в багатодітній сім’ї шевця. Закінчив Київський інститут народного утворення. Був учителем, працював у редакціях газет на Харківщині. Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом фронтових газет
Поет. У довоєнний час вийшло друком дев’ять книжок поэзий (перша книжка – “Батьківщина” – в 1936 р.). Збірник ” Україна моя” – під час Другої світової війни. У післявоєнний час добутку відзначаються философичностью, порушенням морально-етичних проблем (збірника “Що записано
Поезія Андрія Малишко зачарує душу слухача тим, що вона близька до музики. І не дивно, що багато пісень (“Колгоспний вальс”, “Київський вальс”, “Білі каштани”, “Пісня про рушнике”, “Ми підемо, де трави похилі” та інші), написаних на слова поета, увійшло в золотий фонд народної музики. Напевно, душу кожного з нас зачарує “Пісня про рушнике”. Це добуток, покладений на музику П. Майбородой, увійшло в побут українського народу, стало відомим за межами нашої Вітчизни. У ньому кожне слово, кожний образ, як Музика, проговорює про сплав прекрасних почуттів, про святу синівську любов. От чому поезія А. Малишко так органічно зливається з музикантом композитора П. Майбороди. Автор уводить у вірш поетичні образи матері й сина. Син у далекій дорозі, у розлуці з ненькою, але перед ним лежить її ніжний і скромний подарунок – вишитий рушник. Дивлячись на нього, син начебто згадує своє Село, дитинство, матір, все близькому й рідне його серцю
Стих збуджує наші емоції, призиває людей не зубожіти душею, не розгубити у своєму житті почуття любові до рідного краю, до тих місцям, де ти народився й виріс “у тихому шелесті трав, у щебетанні дібров”, д всьому того, що було в житті таке “знайоме до болю”.
Під час Великої Вітчизняної війни незмінним успіхом користувалися пісні Андрія Малишко на партизанську тематику: “Засвистали партизани”, “Як збиралися хлопці до загону”, “Що за вітер через гору”, “Ми не маємо поля й будинку” та інші. Поет глибоко відчував “подих століття” і відтворюючи його в поезії, використає музичні засоби
Ні, те у фарбі, у щиросердечному тоні й струни, і птаха нові курличуть,
Говорить він у вірші “Не гудіть друзі, за непривітність” про особливості своєї творчої палітри. Як і всі бійці, поет палко мріяв про перемогу над ворогом. Він не уявляв жодного дня без пісні, що так любить народ. Про щасливе Майбутнє А. Малишко говорить словами відомої української пісні “Закувала та сива зозуля…”, що співають бійці:
И в пісні зозуля куковала Про щастя майбутньому солдатові
З палкою любов’ю говорить А. Малишко й про відважних прикордонників, які “просяться в пісню” (“Бажання”), про дівчину-шофера, що також заслуговує бути в пісні (“Не буду починати”); про хліборобів, невтомна робота яких супроводжується пісень:
И стелиться пісня юнаків Там, де пройшли орачі
У такий спосіб, найвища нагорода для будь-якого письменника, коли його вірші йдуть у люди й вертаються народною піснею. Так відбулося з багатьма поэзиями А. Малишко. З його добутками працювало близько 80 композиторів, а “Пісня про рушнике”, “Стежка”, “Учителька” відомі й цілий мир і викликають самі теплі почуття до матері, рідному дому, до людей, які навчили всьому доброму в житті. Пісні А. Малишко увібрали в себе найніжніші почуття. Вони те ріжуть серце невимовним болем, то сміються й кличуть до танців, служать зразком органічної єдності змісту й форми, слів і музики, містять у собі великий заряд духовності
(2 votes, average: 3.00 out of 5)